ТЦК не може самостійно вирішувати, чи має родич загиблого військовослужбовця право на 15 млн грн — Верховний Суд

Верховний Суд підтвердив, що ТЦК та СП не має повноважень відмовляти у направленні документів до Міністерства оборони України для вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги сім’ї загиблого військовослужбовця. Оцінка того, чи є заявник членом сім’ї загиблого та чи має він право на виплату, належить виключно до компетенції Міноборони, а не ТЦК.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було визнано протиправними дії ТЦК, що відмовив заявниці у формуванні та направленні висновку до Міноборони через «недостатність документів».

Обставини справи №380/12477/23

Позивачка звернулася до суду після того, як ТЦК відмовився оформляти та передавати до Міністерства оборони України її документи для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.

Підставою звернення стала загибель військовослужбовця — ОСОБА_3, який помер у квітні 2022 року внаслідок бойового поранення під час виконання завдань із захисту України. Причинний зв’язок смерті з виконанням обов’язків військової служби був офіційно підтверджений військово-лікарською комісією.

Позивачка стверджувала, що проживала з загиблим однією сім’єю близько 20 років, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет та взаємні права й обов’язки. Саме на цій підставі вона вважала себе членом сім’ї загиблого та такою, що має право на отримання допомоги.

Однак ТЦК листом повідомив, що не вбачає підстав для направлення документів до Міністерства оборони, оскільки заявниця не надала судового рішення про встановлення факту проживання однією сім’єю, або документів, які підтверджують перебування на утриманні загиблого.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд, з яким погодився Восьмий апеляційний адміністративний суд, частково задовольнив позов.

Суди визнали протиправними дії ТЦК щодо відмови у складанні та направленні висновку до Міністерства оборони України та зобов’язали ТЦК у встановлений строк оформити і передати відповідні документи.

Водночас суди відмовили у задоволенні вимоги про безпосереднє зобов’язання Міністерства оборони призначити та виплатити допомогу, вказавши, що таке рішення може бути прийняте лише після проходження визначеної законом процедури.

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ТЦК наполягав, що:

• заява позивачки не відповідала формі, затвердженій наказом Міноборони № 45;
• не був поданий повний перелік документів, зокрема докази проживання однією сім’єю;
• за відсутності таких документів у ТЦК не виник обов’язок формувати висновок і передавати справу до Міноборони.

Також скаржник зазначав, що Верховний Суд раніше не формулював правової позиції щодо застосування наказу Міноборони № 45 у подібних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги та підтвердив правильність висновків судів нижчих інстанцій.

Ключовий правовий висновок Суду полягає в тому, що ТЦК та СП не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання про наявність або відсутність у особи права на одноразову грошову допомогу.

Законодавство чітко розмежовує компетенцію: ТЦК зобов’язаний прийняти заяву, оформити документи, підготувати висновок (у тому числі із зазначенням, що певні документи відсутні), та направити матеріали до Міністерства оборони України.

Міністерство оборони України та його Комісія мають виключне право оцінювати документи та приймати рішення про призначення допомоги, відмову у призначенні, повернення документів на доопрацювання.

Фактично, відмовляючись формувати висновок, ТЦК перебрав на себе функції головного розпорядника бюджетних коштів і Комісії Міноборони, що суперечить принципу дії органів влади лише в межах повноважень, визначених законом.

Про дискрецію та «належне урядування». Верховний Суд окремо наголосив, що дискреційні повноваження не є свавільними, якщо закон встановлює єдиний варіант правомірної поведінки органу влади, це не дискреція, а обов’язок.

У цій справі ТЦК не мав альтернативи — після надходження заяви він був зобов’язаний діяти за процедурою та передати матеріали до Міноборони.

Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу належного урядування, відповідно до якого ризик помилок державних органів не може покладатися на громадян, особливо у справах, що стосуються майнових прав і соціального захисту.

Результат розгляду

Верховний Суд постановив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій — залишити без змін.

Постанова набрала законної сили з дати її ухвалення та є остаточною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.