Мораторій на стягнення майна за валютними кредитами не поширюється на позасудовий продаж предмета іпотеки — Верховний Суд
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційні скарги сторін у справі № 464/8589/15 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, відчуженої іпотекодержателем на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», та щодо розподілу судових витрат.
Предметом перегляду стало питання, чи поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на позасудове звернення стягнення шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені, а також питання правильності розподілу витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції.
Суть справи
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка перебувала в іпотеці, та зобов’язати нотаріуса виключити запис про державну реєстрацію права власності покупця.
Обґрунтовуючи позов, він посилався на порушення вимог Закону України «Про іпотеку» та Порядку вчинення нотаріальних дій, зокрема на неналежну перевірку нотаріусом правовстановлюючих документів. Ключовим аргументом було застосування мораторію на примусове стягнення майна, оскільки кредити первісно були надані в іноземній валюті для споживчих цілей, а відчужена квартира є єдиним місцем постійного проживання. Також позивач зазначав на непрозорість розрахунку заборгованості та покладення на нього витрат, пов’язаних з посвідченням договору.
Судами встановлено, що між позивачем і банком були укладені кредитні договори в іноземній валюті, забезпечені іпотекою квартири. У подальшому валюта зобов’язань була змінена на гривню, а права вимоги за кредитами та іпотекою відступалися кільком фінансовим компаніям. Новий іпотекодержатель, дотримавшись умов іпотечного застереження та після направлення вимог про усунення порушень, уклав договір купівлі-продажу предмета іпотеки з третьою особою від свого імені відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і для задоволення похідної вимоги щодо скасування реєстрації права власності. Апеляційний суд залишив це рішення без змін, погодившись із тим, що спірний договір укладено з дотриманням вимог закону. Водночас апеляційний суд відмовив іпотекодержателю у стягненні витрат на правничу допомогу, вказавши на відсутність процесуальних підстав для їх розподілу.
Позиція та висновки Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційних скарг, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про часткову їх обґрунтованість. Верховний Суд підтвердив, що мораторій, встановлений Законом України від 3 червня 2014 року № 1304-VII, є тимчасовою забороною примусового стягнення майна без згоди власника і не позбавляє кредитора права на звернення стягнення як такого. Тлумачення статей 36 і 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що позасудовий продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі не є примусовим відчуженням, оскільки згода іпотекодавця на такий спосіб звернення стягнення надана під час укладення іпотечного договору.
З огляду на це Верховний Суд визнав правильними висновки судів щодо неприменення мораторію до спірних правовідносин і відхилив аргументи про те, що сам факт надання кредиту в іноземній валюті зумовлює заборону такого продажу. Суд також відмежував цю справу від правових висновків, зроблених у справах, де відчуження предмета іпотеки здійснювалося на виконання судового рішення, та відступив від попереднього підходу, відповідно до якого подібний позасудовий продаж визнавався примусовим стягненням.
Водночас Верховний Суд погодився з доводами іпотекодержателя щодо судових витрат. Було зазначено, що процесуальний закон зобов’язує апеляційну інстанцію вирішувати питання розподілу судових витрат, а подані докази підтверджують реальність і зв’язок витрат на правничу допомогу з апеляційним переглядом справи. Тому відмова апеляційного суду у їх розподілі була визнана помилковою.
За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у розподілі судових витрат та ухвалив нове рішення про їх стягнення, а рішення судів у решті змінено шляхом викладення мотивувальних частин у редакції постанови Верховного Суду. Суд сформулював обов’язковий для застосування висновок, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» за наявності іпотечного застереження не є примусовим відчуженням і не підпадає під дію валютного мораторію.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
