Верховний Суд: відсутність рахунків у боржника не є підставою для повернення виконавчого документа
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду здійснив касаційний перегляд адміністративної справи № 480/13268/23 за скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими визнано протиправними дії органу Казначейства щодо повернення без виконання наказу господарського суду про примусове стягнення коштів з державного органу та зобов’язано прийняти цей виконавчий документ до виконання.
Предметом касаційного перегляду стало питання правомірності відмови органу Казначейства у прийнятті до виконання наказу господарського суду у зв’язку з відсутністю відкритих рахунків боржника та меж застосування положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Закону України «Про виконавче провадження» і Порядку № 845 при виконанні судових рішень про стягнення коштів з державних органів.
Суть справи
Рішенням Господарського суду Сумської області від 05 травня 2022 року у справі № 920/1428/21 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь Конотопського міськрайонного центру зайнятості 21 347,38 грн завданої шкоди та 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору. На виконання зазначеного рішення 06 червня 2022 року видано наказ про примусове виконання, дійсний для пред’явлення протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
24 серпня 2022 року стягувач звернувся до органу Казначейства із заявою про виконання судового рішення, однак 08 вересня 2022 року виконавчий документ було повернуто без прийняття до виконання. Надалі ухвалою господарського суду від 04 вересня 2023 року здійснено заміну стягувача у виконавчому документі на Сумський обласний центр зайнятості в особі Конотопської філії.
Після повторного звернення до органів державної виконавчої служби виконавчий документ також було повернуто без прийняття до виконання. 06 жовтня 2023 року стягувач повторно звернувся до органу Казначейства із заявою про виконання рішення та надав виконавчий документ, який 02 листопада 2023 року було повернуто на підставі підпункту 3 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. Звернення до центрального органу Казначейства також не призвело до прийняття виконавчого документа до виконання.
Підставою для повернення виконавчого документа орган Казначейства зазначив відсутність відкритих рахунків боржника в органах Казначейства Сумської області.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 08 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2024 року, позов задовольнив. Суди визнали протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області щодо повернення наказу господарського суду без виконання та зобов’язали прийняти його до виконання. Також стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Суди виходили з того, що орган Казначейства зобов’язаний вживати всіх заходів, передбачених Порядком № 845, спрямованих на виконання судового рішення, тоді як матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем передбачених процедур безспірного списання коштів або інших дій, необхідних для виконання рішення суду.
Позиції та висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що спір виник у зв’язку з невиконанням органом Казначейства наказу господарського суду про стягнення коштів з державного органу. Колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій.
Суд підкреслив, що орган Казначейства не є органом примусового виконання судових рішень у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», проте відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку № 845 є суб’єктом, який здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.
Частина перша статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу здійснюється органом, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, шляхом списання коштів з рахунків такого органу в межах бюджетних призначень, а у разі їх відсутності – за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду.
Водночас держава не виступає гарантом виконання за механізмами зазначеного Закону у спірних правовідносинах, однак це не звільняє орган Казначейства від обов’язку діяти відповідно до Порядку № 845.
Верховний Суд установив, що стягувач у цій справі є державною організацією, що підтверджується його організаційно-правовим статусом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 4901-VI дія механізму державних гарантій не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган або державна організація. З огляду на це держава не гарантує виконання судового рішення саме в цій конфігурації суб’єктного складу.
Верховний Суд навів правовий висновок, викладений у постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 200/4120/19-а, згідно з яким у разі відсутності відкритих асигнувань орган Казначейства зобов’язаний надіслати боржнику вимогу щодо вжиття заходів для встановлення таких асигнувань, здійснювати часткове списання коштів у разі їх недостатності та забезпечувати облік виконавчих документів до повного виконання або повернення на підставах, визначених законом.
Суд зазначив, що відсутність відкритих рахунків у боржника не може бути підставою для невиконання судового рішення, оскільки законодавством не передбачено такого винятку. Органи Казначейства мають право звертатися за роз’ясненням рішення, ініціювати зміну способу чи порядку його виконання, порушувати питання про відстрочку або розстрочку, а також вживати інших заходів для забезпечення виконання.
Верховний Суд наголосив, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов’язковому та безумовному виконанню. Невиконання судового рішення державним органом підриває принцип верховенства права та суперечить конституційній засаді обов’язковості судових рішень. Повноваження щодо безспірного списання коштів державного бюджету належать виключно органам Казначейства, а державні виконавці не мають законних підстав здійснювати списання коштів з державних органів.
Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від попередніх правових висновків Верховного Суду та про неврахування постанови у справі № 524/5007/17 визнано безпідставними, оскільки наведені правовідносини не є подібними до спірних.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Постанова набрала законної сили з дати її ухвалення та є остаточною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
