КГС ВС: перевищення монополістом граничної плати за доступ до інфраструктури може кваліфікуватися як зловживання
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув у касаційному порядку справу № 910/12657/24 про оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким суб’єкта господарювання визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з доступу до інфраструктури кабельної каналізації електронних комунікаційних мереж, та притягнуто до відповідальності за зловживання цим становищем шляхом встановлення плати, що перевищує граничні розміри, визначені законом.
Суть спору
У жовтні 2024 року Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08 серпня 2024 року № 60/111-р/к у справі № 53/60/61-рп/к.20.
Оскаржуваним рішенням встановлено, що у період з березня 2020 року до травня 2024 року підприємство займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з доступу до інфраструктури кабельної каналізації електронних комунікаційних мереж на мостах та шляхопроводах у місті Києві, закріплених за ним на праві господарського відання, з часткою 100 відсотків, у зв’язку з відсутністю конкуренції на відповідному ринку.
Також визнано, що дії підприємства, які полягали у встановленні вартості послуг з технічного обслуговування мережевих каналів та місць розміщення кабелів після набрання чинності рішенням Київської міської ради від 12 березня 2020 року № 236/8406 у розмірі, що не відповідав граничному розміру плати, встановленому частиною сьомою статті 17 Закону України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», є зловживанням монопольним становищем, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». За це порушення на підприємство накладено штраф у розмірі 68 000 гривень та зобов’язано припинити порушення.
Підставою для прийняття рішення Антимонопольним комітетом України стало встановлення факту укладення підприємством після набрання чинності зазначеним рішенням Київської міської ради семи договорів про надання послуг з технічного обслуговування мережевих каналів та місць розміщення кабелів із вартістю 7,34 гривні за один погонний метр на місяць, що перевищувало граничні розміри плати за доступ, визначені законом.
Позивач обґрунтовував позов тим, що відповідачем неповно з’ясовано обставини справи, неправильно визначено товарні та територіальні межі ринку, а також не враховано положення Закону № 1834-VIII щодо обов’язковості дотримання замовниками процедури укладення договору з доступу. На думку підприємства, відсутність звернень з боку операторів електронних комунікацій виключала обов’язок приведення договірних відносин у відповідність до вимог закону.
Рішення судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що у спірний період підприємство було єдиним виконавцем послуг з доступу до інфраструктури кабельної каналізації електронних комунікаційних мереж на визначених об’єктах, а отже займало монопольне становище на відповідному ринку. Позивач не надав доказів наявності хоча б одного конкурента.
Суди дійшли висновку, що встановлення вартості послуг з технічного обслуговування у розмірі, який перевищує граничні показники, визначені частиною сьомою статті 17 Закону № 1834-VIII, є таким, що не могло б мати місце за умов існування значної конкуренції на ринку. Відсутність звернень операторів електронних комунікацій не звільняла підприємство від обов’язку дотримуватися вимог закону, зокрема щодо укладення договорів з доступу та визначення плати у межах установлених граничних розмірів.
Позиція та висновки Верховного Суду
Переглядаючи судові рішення в межах доводів касаційної скарги та встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господарювання займає монопольне становище на ринку, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента. Обов’язок доведення факту зайняття монопольного становища покладається на орган Антимонопольного комітету України, однак суб’єкт господарювання, який заперечує таке становище, має довести наявність значної конкуренції.
Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що у період з березня 2020 року до травня 2024 року підприємство займало монопольне становище на визначеному ринку з часткою 100 відсотків, оскільки потенційні конкуренти були відсутні.
Щодо кваліфікації дій підприємства як зловживання монопольним становищем Верховний Суд виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 13 Закону № 2210-III встановлення таких цін чи інших умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції, є зловживанням монопольним становищем. Для такої кваліфікації достатнім є встановлення самого факту вчинення відповідних дій.Суд зазначив, що Законом № 1834-VIII передбачено обов’язок укладення договору з доступу між власником інфраструктури об’єкта доступу та замовником, а плата за доступ не може
перевищувати граничний розмір, визначений частиною сьомою статті 17 цього Закону. Укладення договорів про надання послуг з технічного обслуговування мережевих каналів із встановленням плати у розмірі 7,34 гривні за один погонний метр на місяць не передбачено нормами зазначеного Закону та суперечить його вимогам.
Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 16 Закону № 1834-VIII у поєднанні з пунктом 2 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визнано необґрунтованими, оскільки спірні договори були укладені після набрання чинності Законом № 1834-VIII, а тому положення щодо приведення чинних договорів у відповідність не підлягали застосуванню.
Верховний Суд підкреслив, що у касаційному провадженні він здійснює перевірку правильності застосування норм матеріального і процесуального права та не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові фактичні обставини.
За результатами розгляду касаційної скарги суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, залишив судові рішення попередніх інстанцій без змін та поклав судові витрати на скаржника.
Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її ухвалення та є остаточною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
