Суд пояснив, коли спільне проживання батьків не усуває спору про визначення місця проживання дитини

Рівненський апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, вважає, що висновок суду про відсутність предмета спору є внутрішньо суперечливим процесуальним рішенням, оскільки в такому разі та згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України суд закриває провадження. Натомість місцевий суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, що свідчить про неправильне застосування норм процесуального права. 

Суд апеляційної інстанції у справі у справі № 572/2092/24 переглянув рішення місцевого суду, оскаржене представницею відповідачки за первісним позовом, яким її довірительці — матері малолітньої дитини — відмовлено у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з нею.

Обставини справи

Апелянтка просила скасувати рішення в оскарженій частині та ухвалити нове — про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір’ю.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги за наступних підстав.

Із матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із позовною заявою до дружини про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з ним.

Дружини подала зустрічний позов до чоловіка, в якому просила визначити місце проживання дитини з нею.

Місцевий суд позов первісного позивача задоволив частково, розірвавши шлюб між сторонами.

У задоволені позовних вимог позивача до відповідачки за первісним позовом про визначення місця проживання дитини з ним, та за зустрічним позовом про визначення місця проживання цієї ж дитини з матір’ю відмовив повністю за їх безпідставністю.

Позиція суду апеляційної інстанції

Ухвалюючи рішення про скасування оскарженого рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд взяв до уваги норми чинного законодавства,  практику Верхового Суду та Європейського суду з прав людини при розгляді такої категорії справ.

Тлумачення частини першої статті 161 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Суд першої інстанції виходив із того, що сторони спільно проживають з малолітньою дитиною, а за змістом ст.161 СК України — спір між матір’ю та батьком щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, в судовому порядку вирішується виключно якщо мати та батько проживають окремо, та вони не дійшли згоди у даному питанні.

Тому суд відмовив у позові, оскільки вважав, що за спільного проживання батьків і дитини відсутній спір, який підлягає судовому вирішенню за ст.161 СК України.

Однак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність предмета спору, ототожнивши факт проживання батьків та дитини за однією адресою з відсутністю спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Водночас положення ст.161 СК України пов’язують можливість судового вирішення такого питання насамперед із недосягненням батьками згоди щодо проживання дитини, а не виключно з фактом їх окремого проживання. Сам по собі факт спільного проживання сторін на момент розгляду справи не свідчить про відсутність між ними спору та не виключає необхідності судового визначення місця проживання дитини з урахуванням її найкращих інтересів.

При цьому апеляційний суд врахував, що Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №288/39/20 вказав, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Крім того колегія суддів зауважує, що висновок суду першої інстанції про відсутність предмета спору є внутрішньо суперечливим із прийнятим процесуальним рішенням. Відповідно до п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України у разі відсутності предмета спору суд закриває провадження у справі. Натомість суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність спору між сторонами, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, що свідчить про неправильне застосування норм процесуального права.

Оцінка доказів

Разом з тим колегія суддів врахувала, що під час розгляду справи сторони зазначали про фактичне проживання батька окремо з квітня 2025 року, чого він не заперечив в судовому засіданні.

Матеріали справи свідчать, що житловий будинок є місцем реєстрації та тривалого проживання обох батьків і дітей, а тому сам факт тимчасового виїзду одного з батьків з метою уникнення конфліктних ситуацій не свідчить про втрату ним права користування цим житлом чи про остаточну зміну.

Разом з тим наявність або відсутність фактичного проживання батьків за однією адресою сама по собі не усуває спору між ними щодо того, з ким саме має проживати дитина, оскільки такий спір виникає у зв’язку з недосягненням батьками згоди щодо цього питання.

Отже, навіть за умов проживання батьків в одному житловому приміщенні або за наявності у них рівного права користування таким житлом, суд не позбавлений можливості вирішити спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, виходячи насамперед з її найкращих інтересів.

У частинах четвертій та п’ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У частині шостій цієї статі вказано, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Водночас у справі № 164/812/21 Верховний Суд зробив висновок з приводу того, що суд має належним чином мотивувати свою незгоду з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини.

Суд першої інстанції, відхиляючи висновок органу опіки, посилався на те, що в ньому не встановлено постійного місця проживання сторін і малолітньої дитини, а єдиним аргументом, на який посилається орган опіки та піклування в обґрунтування прийнятого рішення є гендерний бік виховання дитини.

Однак колегія суддів також не погодилася з такою оцінкою місцевого суду.

Зокрема, у висновку вказано, що визначивши місце проживання з батьком існує пряма загроза розриву зв’язку між матір’ю і донькою, оскільки з боку батька дитини у відношенні до колишньої дружини проявляється знецінююча поведінка.

Крім того, усі документи, у тому числі й закордонні паспорти дітей, зберігаються в сейфі чоловіка, а не в спільному доступі. Він одноосібно приймає рішення щодо старшої дитини, яка продовжила навчання після ліцею й проживає в гуртожитку, обмежив доступ жінки до транспортного засобу.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином не обґрунтував підстави для відхилення висновку органу опіки та піклування.

Натомість колегія суддів не знайшла підстав для його неврахування, оскільки наведені у ньому відомості є достатніми та узгоджуються з іншими доказами у справі, а тому можуть бути покладені в основу висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір’ю.

Що вирішив суд

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача за первісним позовом на психологічний висновок спеціаліста, як на доказ, що спростовує доцільність визначення місця проживання дитини з матір’ю. Зміст указаного висновку свідчить, що він ґрунтується переважно на результатах одноразового психологічного обстеження дитини та не містить даних про всебічне дослідження сімейної ситуації з урахуванням позиції обох батьків, висновку органу опіки та піклування, інших письмових доказів у справі та встановлених судом обставин щодо участі кожного з батьків у вихованні доньки. Сам по собі такий висновок психолога не може мати наперед встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Водночас наведені у ньому твердження про психологічне травмування дитини саме з боку матері та наявність ознак домашнього насильства не підтверджені іншими належними і допустимими доказами у справі, а тому колегія суддів не знайшла підстав покладати цей документ в основу вирішення спору про місце проживання дитини.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що саме визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір’ю найбільшою мірою відповідатиме її найкращим інтересам.

Матеріали справи свідчать, що сторони беруть участь у вихованні дитини, мають стабільне місце роботи, позитивно характеризуються за місцем праці та за станом здоров’я можуть виконувати батьківські обов’язки.

Разом з тим, колегія суддів врахувала висновок органу опіки та піклування міської ради, який після вивчення умов проживання сторін, їхнього способу життя, взаємовідносин із дитиною та інших істотних обставин дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір’ю. Як зазначалося вище, апеляційний суд не вбачає підстав для відхилення такого висновку, оскільки наведені у ньому відомості узгоджуються з іншими доказами, дослідженими у справі.

Колегія суддів також взяла до уваги ту обставину, що визначення місця проживання дитини разом із матір’ю саме по собі не позбавляє батька можливості брати активну участь у її вихованні, підтримувати з нею тісні особисті стосунки, спілкуватися та проводити з нею час, а також не звільняє його від виконання батьківських обов’язків, що узгоджується з висновком Верховного Суду у справі № 288/39/20.

Щодо думки дитини, то суд звертає увагу, що діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із  плином часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов’язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов’язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду від 4 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

Також апеляційний суд звертає увагу, що залежно від обставин, які можуть виникнути у житті дітей та батьків, місце проживання дитини може бути змінено в подальшому, як за рішенням суду так і за згодою самих батьків з урахуванням думки дитини.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.