Українці стикаються з труднощами під час розлучення, якщо один із подружжя перебуває на фронті або в полоні

Розірвання шлюбу під час воєнного стану нерідко супроводжується додатковими юридичними труднощами. Особливо складними є ситуації, коли один із подружжя проходить військову службу в зоні бойових дій, бере безпосередню участь у бойових діях або перебуває в полоні.

Водночас законодавство не містить окремої процедури розірвання шлюбу з особою, яка перебуває на фронті або в полоні. Такі справи розглядаються за загальними правилами сімейного та цивільного процесуального законодавства з урахуванням особливостей статусу військовослужбовців.

Що передбачає законодавство

У статті 56 Сімейного кодексу України закріплено право кожного з подружжя на припинення шлюбних відносин. Норма також передбачає, що примушування до їх збереження є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється, зокрема, внаслідок його розірвання.

Якщо подружжя не має спільних дітей та подало спільну заяву про розірвання шлюбу, шлюб може бути розірваний органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 112 СК України передбачає, що суд розриває шлюб, якщо встановить, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечать інтересам одного з них або їхніх дітей, які мають істотне значення. Саме ця норма є основною правовою підставою для розірвання шлюбу в судовому порядку.

Чи може військовослужбовець брати участь у справі

Сам факт перебування на фронті не означає автоматичної неможливості участі у судовому процесі.

Цивільний процесуальний кодекс України дозволяє сторонам брати участь у засіданнях дистанційно, подавати письмові пояснення, залучати представників та використовувати систему «Електронний суд».

Водночас на практиці виникають ситуації, коли військовослужбовець виконує бойові завдання або перебуває в районі активних бойових дій та фактично не має доступу до зв’язку. У таких випадках суд повинен особливо ретельно перевіряти питання належного повідомлення сторони про розгляд справи.

Розлучення з особою, яка перебуває в полоні

Ще складнішою є ситуація, коли один із подружжя перебуває в полоні.

Чинне законодавство не містить прямої заборони на розірвання шлюбу з такою особою. Водночас суд повинен враховувати, що полон істотно обмежує можливість реалізувати процесуальні права.

Під час розгляду таких справ важливими є питання:

• підтвердження факту перебування особи в полоні;
• встановлення можливості її повідомлення про розгляд справи;
• оцінка того, чи не призведе розгляд справи без її участі до порушення права на справедливий суд.

Судовий погляд

Українське сімейне законодавство базується на принципі добровільності шлюбу. Саме тому Верховний Суд неодноразово наголошував, що держава не може примушувати особу підтримувати сімейні відносини всупереч її волі.

У справі № 444/4951/24 Верховний Суд дійшов висновку, що відмова у розірванні шлюбу за наявності чіткої та послідовної волі одного з подружжя на припинення сімейних відносин фактично є примушуванням до збереження шлюбу.

Суд встановив, що сторони понад два роки не проживали разом, не вели спільного господарства, а заходи примирення результату не дали. Скасовуючи постанову апеляційного суду, який вважав позов емоційною реакцією на конфлікт, Верховний Суд наголосив, що оцінка почуттів сторін не належить до повноважень суду, а шлюб ґрунтується на принципі добровільності.

Тобто примушування до збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя є недопустимим. Проте фактичний розпад сім’ї, відсутність спільного проживання, взаємної підтримки та наміру продовжувати сімейне життя можуть бути підставами для розірвання шлюбу незалежно від того, чи проходить один із подружжя військову службу.

Водночас практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що кожна особа повинна мати реальну можливість брати участь у процесі, який стосується її прав та обов’язків.

Одними з ключових елементів права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є:

• належне повідомлення про судовий розгляд;
• можливість подати свої заперечення;
• право бути почутим судом.

Саме тому навіть в умовах воєнного стану суди повинні забезпечувати процесуальні гарантії для військовослужбовців та осіб, які перебувають у полоні.

Головна проблема: баланс двох прав

У таких справах суди фактично мають знайти баланс між двома конкуруючими правами.

З одного боку, людина має право припинити шлюб, який фактично припинив існування. З іншого — військовослужбовець або полонений не може бути позбавлений права на участь у процесі лише через свій особливий статус.

Саме тому судова практика не виробила універсального підходу. Кожна справа оцінюється індивідуально з урахуванням конкретних обставин.

Також серед основних проблем правозастосування можна виділити:

• відсутність спеціальної процедури розірвання шлюбу з особою, яка перебуває в полоні;
• складність належного повідомлення відповідача;
• труднощі з отриманням офіційних підтверджень про місце перебування військовослужбовця;
• необхідність одночасного забезпечення права на розлучення та права на справедливий судовий розгляд.

У багатьох випадках саме від повноти інформації, отриманої від військових частин та державних органів, залежить подальший рух справи.

Отже, перебування одного з подружжя на фронті або в полоні саме по собі не перешкоджає розірванню шлюбу. Практика Верховного Суду виходить із того, що примушування до збереження шлюбу є неприпустимим, водночас суди повинні забезпечити військовослужбовцю або полоненому реальну можливість реалізувати свої процесуальні права та гарантії справедливого суду.

Читайте додатково — розлучення через ДРАЦС: коли достатньо спільної згоди і чому без неї не обійтися.