Верховний Суд: примушування до збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя є недопустимим
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу позивача на постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення про розірвання шлюбу та відмовлено у задоволенні позову.
Предметом перегляду стала правомірність відмови у розірванні шлюбу за наявності наполягання одного з подружжя на припиненні шлюбних відносин.
Суть справи № 444/4951/24
Позивач звернулася до суду з вимогою про розірвання шлюбу, укладеного у 2007 році, посилаючись на фактичне припинення сімейних відносин. У шлюбі народжено двох дітей. Як зазначалося, між сторонами відсутнє взаєморозуміння, вони мають різні погляди на сімейне життя та ведення господарства, а поведінка відповідача супроводжувалася приниженням гідності позивача та застосуванням фізичного насильства.
Сторони понад два роки не проживають разом, не підтримують подружніх відносин, спільного господарства не ведуть. Позивач вказувала на негативний вплив такої ситуації на її психоемоційний стан та наполягала на неможливості збереження сім’ї, оскільки шлюб суперечить її інтересам.
Суд першої інстанції, врахувавши припинення фактичних сімейних відносин та безрезультатність заходів примирення, задовольнив позов і розірвав шлюб. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у позові, мотивуючи передчасністю висновків про розірвання шлюбу, зазначивши, що подання позову є емоційним сплеском на конфлікт між сторонами, позивач не втратила почуття любові до відповідача, а непорозуміння зумовлені тривалим перебуванням відповідача за кордоном. Суд також врахував повернення відповідача в Україну та проходження ним військової служби як обставини, що свідчать про можливість збереження сім’ї.
У касаційній скарзі позивач зазначала про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, неповне з’ясування обставин справи, фактичне примушування її до перебування у шлюбі всупереч власній волі, а також неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у попередніх постановах у подібних правовідносинах.
Водночас відповідач заявляв клопотання про зупинення провадження у справі у зв’язку з проходженням військової служби. Верховний Суд відмовив у його задоволенні, зазначивши, що розгляд справи у касаційній інстанції здійснюється у письмовому провадженні без виклику сторін, а перебування відповідача у складі Збройних Сил України не перешкоджає перевірці правильності застосування норм права. Суд також врахував положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції скасував це рішення та ухвалив нове — про відмову у задоволенні позову, вважаючи, що підстави для розірвання шлюбу є недостатніми, а подання позову має емоційний характер.
Мотиви та висновки Верховного Суду
Верховний Суд виходив із того, що відповідно до статті 51 Конституції України та статей 21, 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а примушування до шлюбу або до його збереження є недопустимим.
Згідно з положеннями статей 56, 105, 110–112 Сімейного кодексу України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, а суд постановляє рішення про розірвання шлюбу у разі встановлення, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з подружжя або їхніх дітей.
Судами встановлено, що сторони тривалий час не проживають разом, не підтримують шлюбних відносин, а заходи примирення результату не дали. Позивач послідовно та категорично наполягає на розірванні шлюбу.
Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.
Верховний Суд зазначив, що висновки апеляційного суду про емоційний характер позову та наявність почуттів у позивача є абсолютно необґрунтованими, а оцінка емоційного стану та почуттів сторін не належить до повноважень суду у справах цієї категорії.
Відмова у розірванні шлюбу за таких обставин фактично є примушуванням до його збереження, що суперечить закону.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції як такого, що відповідає вимогам закону.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
