Дитина живе з батьком, але це не означає «самостійне виховання» — рішення апеляції в Чернівцях
Факт самостійного виховання дитини не можна встановити лише на підставі домовленостей між батьками або того, що дитина фактично проживає з одним із них. Такий висновок зробив Чернівецький апеляційний суд, переглянувши рішення у справі про розірвання шлюбу.
Суд звернув увагу, що вимоги про встановлення подібних юридичних фактів мають перевірятися особливо ретельно, адже вони можуть створювати правові наслідки поза межами сімейного спору — зокрема у сфері мобілізації. У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що відповідна вимога не була належно доведена і може свідчити про спробу сформувати підстави для отримання відстрочки від призову.
Обставини справи №725/6304/25
Позивач звернувся до суду з вимогами про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання і утримання малолітньої доньки.
Шлюб між сторонами було укладено у 2014 році. У подружжя народилася дитина, яка після припинення спільного проживання залишилася з батьком. Позивач зазначав, що сімейні відносини фактично припинені, спільне господарство не ведеться, а спроби відновлення сім’ї результату не дали.
Водночас матеріали справи підтверджують, що між батьками укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні. Цей договір передбачає право матері на спілкування з дитиною та участь у її житті.
Суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі: розірвав шлюб і встановив факт самостійного виховання дитини батьком, виходячи, зокрема, з визнання відповідних обставин сторонами.
Апеляційна скарга та її значення
Апеляційну скаргу подала особа, яка не брала участі у справі, але обґрунтовувала своє право на оскарження тим, що оскаржуване рішення може впливати на її права та обов’язки.
У скарзі зазначалося, що встановлення факту самостійного виховання дитини може створити правові передумови для отримання позивачем відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до законодавства, а відтак — впливає на сферу повноважень державних органів.
Позиція апеляційного суду
Апеляційний суд визнав, що у цьому випадку наявний достатній правовий зв’язок між оскаржуваним рішенням і правами та обов’язками особи, яка подала скаргу. Суд виходив із того, що рішення може вплинути на реалізацію повноважень держави у сфері мобілізації, а отже — допускає апеляційний перегляд за скаргою такої особи.
Окремо суд акцентував, що приватно-правові механізми не можуть використовуватися з метою уникнення виконання публічних обов’язків або створення преюдиційних рішень для інших правовідносин. У цьому контексті колегія суддів вказала на наявність ознак використання відповідної позовної вимоги не лише для захисту сімейних прав, а й для можливого формування підстав отримання відстрочки від мобілізації.
Оцінка вимоги про «самостійне виховання»
Ключовим у справі стало питання доведення факту самостійного виховання дитини.
Апеляційний суд підкреслив, що саме по собі проживання дитини з одним із батьків не свідчить про самостійне виконання ним усіх батьківських обов’язків. Для встановлення такого юридичного факту необхідні докази того, що інший із батьків не здійснює або об’єктивно не може здійснювати свої обов’язки щодо дитини.
Суд звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази позбавлення матері батьківських прав, її недієздатності, безвісної відсутності чи інших обставин, які б свідчили про припинення або істотне обмеження її участі у вихованні дитини.
Більше того, укладений між батьками договір прямо підтверджує, що питання виховання дитини вирішується ними спільно, а мати зберігає право на спілкування та участь у житті дитини.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність самостійного виховання був визнаний передчасним і таким, що не ґрунтується на належних доказах.
Процесуальні зауваження
Апеляційний суд також встановив порушення процесуальних норм під час розгляду справи судом першої інстанції.
Зокрема, справа була розглянута без належної участі органу опіки та піклування, що суперечить вимогам статті 19 Сімейного кодексу України. Водночас саме цей орган має забезпечувати оцінку інтересів дитини у подібних спорах.
Окрім того, суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними обставини лише на підставі їх визнання сторонами, не перевіривши їх належними та допустимими доказами.
Що вирішив суд
Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу.
Рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком скасовано, у задоволенні цієї вимоги відмовлено.
В іншій частині рішення, зокрема щодо розірвання шлюбу, не переглядалося та фактично залишилося чинним.
Суд також змінив розподіл судових витрат і стягнув із позивача судовий збір як за розгляд справи в першій інстанції у відповідній частині, так і за подання апеляційної скарги.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
