Свідка Єгови засудили до 6 років за СЗЧ: суд не прийняв аргументи про «викрадення» ТЦК
Миколаївський районний суд Миколаївської області розглянув кримінальне провадження за обвинуваченням мобілізованого військовослужбовця у самовільному залишенні місця служби в умовах воєнного стану, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України.
За результатами розгляду суд визнав обвинуваченого винуватим та призначив покарання у виді 6 років позбавлення волі. У справі суд також надав оцінку доводам захисту щодо незаконності мобілізації та можливості звільнення від проходження військової служби з мотивів релігійних переконань.
Суть справи № 945/2583/25
Суд встановив, що солдат, призваний на військову службу під час мобілізації, проходив службу на посаді стрільця механізованого підрозділу військової частини. 12 липня 2025 року він самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділу у Миколаївській області та понад три місяці перебував поза межами військової частини без поважних причин, не повідомляючи про своє місцезнаходження органи військового управління та правоохоронні органи. 20 жовтня 2025 року його було затримано працівниками правоохоронних органів.
Обвинувачений вину не визнав. У судовому засіданні він заявив, що не вважає себе військовослужбовцем, оскільки, на його думку, був незаконно доставлений працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки до місця проходження служби.
Він пояснив, що у 2024 році після отримання повістки пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби, однак відмовився від мобілізації через релігійні переконання, оскільки є членом релігійного об’єднання Свідків Єгови. За його словами, щодо нього вже розглядалося кримінальне провадження за ст. 336 КК України у Херсонському міському суді.
Також обвинувачений стверджував, що влітку 2025 року працівники ТЦК фактично примусово доставили його до місця дислокації підрозділу. Він зазначав, що присяги не складав, зброю не отримував, а тому не вважає себе належним чином мобілізованим. Крім того, він наполягав, що не може одночасно вважатися особою, яка ухиляється від мобілізації, та особою, яка самовільно залишила військову частину.
Свідки з боку військової частини підтвердили, що відсутність військовослужбовця була виявлена під час ранкового шикування 12 липня 2025 року. За цим фактом було ініційовано службове розслідування. Представники військової частини також повідомили, що всім військовослужбовцям під час прибуття до підрозділу роз’яснюються норми законодавства та кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини.
Суд дослідив письмові докази, серед яких повідомлення командира військової частини про відсутність військовослужбовця, довідка ВЛК про придатність до військової служби, наказ про призначення на посаду, матеріали службового розслідування та медична характеристика.
Висновки суду
Суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена належними та допустимими доказами, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Окремо суд розглянув доводи сторони захисту щодо права на свободу думки, совісті та релігії. Суд послався на постанову колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі №573/406/24, у якій зазначено, що під час мобілізації можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки мобілізація спрямована на забезпечення оборони держави в умовах збройної агресії.
Також суд навів правову позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24. У цій постанові Верховний Суд констатував, що українське законодавство не передбачає звільнення від проходження військової служби під час мобілізації з мотивів релігійних чи інших переконань, а такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації.
Суд зазначив, що право на альтернативну службу, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, не поширюється на ситуацію, яка загрожує існуванню нації, з огляду на повномасштабну збройну агресію РФ проти України та дію правового режиму воєнного стану.
З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду районний суд дійшов висновку, що призов обвинуваченого на військову службу був законним, він був придатним до військової служби за станом здоров’я, а його дії містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Суд окремо наголосив, що навіть у разі незгоди особи із законністю дій ТЦК належним способом захисту є оскарження таких дій у встановленому законом порядку, а не самовільне залишення місця служби після прийняття до військової частини.
При призначенні покарання суд врахував, що обвинувачений раніше не судимий, характеризується посередньо, не має на утриманні неповнолітніх дітей та проживає разом із матір’ю похилого віку. Обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, суд не встановив.
Водночас суд звернув увагу на правові позиції Верховного Суду щодо підвищеної суспільної небезпечності злочинів проти встановленого порядку несення військової служби та необхідності застосування реального покарання у виді позбавлення волі у справах про самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану.
За результатами розгляду справи суд призначив покарання у виді 6 років позбавлення волі та залишив обвинуваченого під вартою до набрання вироком законної сили.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
