Таємниця слідства: надавати інформацію на запит чи ні

Віталій Гаделія,

юрист експертної організації StateWatch

Нещодавні зміни в законодавстві стосовно удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань (нині Закон України від 03.12.2019 № 305-IX) передбачають розповсюдження на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань Дисциплінарного статуту Національної поліції України. До цього дисциплінарні статути розповсюджувались на осіб рядового і начальницького складу Служби безпеки України (правда, не поліції, а Збройних сил України), Національного антикорупційного бюро України та Національної поліції України. В законопроекті про створення Бюро фінансових розслідувань на нього також передбачено розповсюдження дисциплінарних статутів поліції. Як це може позначитись на отриманні відповідей на запити до Державного бюро розслідувань, які стосуються кримінальних проваджень? Забігаючи наперед, можна сказати, що скоріше негативно, ніж позитивно.

Право на доступ до публічної інформації в національному законодавстві передбачено Конституцією України, Законом України «Про інформацію» та Законом України «Про доступ до публічної інформації». Не зважаючи на те, що будь-яке кримінальне провадження регулюється спеціальним законом, а саме Кримінальним процесуальним кодексом України, інформація, отримана під час розслідування, є публічною, оскільки отримана і створена органом державної влади (суб’єктом владних повноважень) під час виконання своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством. Крім того, в частині 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, проте в наступній частині 2 зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Проте водночас інформація є обмеженою в доступі, адже містить таємницю досудового розслідування, і є таємною. Але при отримані запиту розпоряднику даної інформації все одно потрібно проходити так званий «трискладовий тест», і обмежити її в доступі або, простіше кажучи, відмовити в наданні запитуваної інформації лише за наявності в сукупності трьох умов, які зазначені в статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

В той же час у Законі України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення, а предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні й інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 21 Закону України «Про інформацію», до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Таким чином, інформація про кримінальні провадження, в яких розслідуються злочини, де було порушено права і свободи людини і громадянина, або введення громадськості в оману, або про незаконні дії посадових органів державної влади та місцевого самоврядування, апріорі становлять значний суспільний інтерес.

Проте будь-яке право є «мертвим», якщо воно не гарантоване певними санкціями за його порушення. Такі санкції передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, де, зокрема, передбачена відповідальність за ненадання відповіді на запити. Спеціально уповноваженим суб’єктом, котрий наділений правом складати протоколи про адміністративні правопорушення в першому випадку є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Але справа в тому, що в більшості випадків правоохоронці все одно не надають обґрунтованих рішень про відмову в наданні запитуваної інформації. Така проблемна ситуація пов’язана з тим, що на представників декотрих правоохоронних органів (СБУ, НАБУ, Національна поліція України, а віднедавна і ДБР) розповсюджують свою дію дисциплінарні статути. Як наслідок, притягнути їх до відповідальності відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення є досить проблематичним, а проведення службових розслідувань у декотрих випадках є неможливим. Для прикладу, з прийняттям нового порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 07.11.2018 № 893, в якому прибрали як підставу проведення службового розслідування діяння, які порушують права і свободи громадян, згадка про які як підставу для службового розслідування була в Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ від 12.03.2013 № 230, яка була скасована в листопаді 2018 року.

Проте Дисциплінарні статути Національної поліції мають положення про те, що у разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів. Таким чином, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою на бездіяльність Національної поліції України у вигляді ненадання відповіді на запит вбачається доцільним. Аналогічна ситуація і з Національним антикорупційним бюро України, на працівників якого розповсюджує свою дію Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ та Державного бюро розслідувань.

Водночас запит від журналіста досі є більш ефективним, оскільки за ненадання відповіді на журналістський запит передбачена серйозніша санкція: не просто адміністративна, а взагалі кримінальна відповідальність, встановлена статтею 171 Кримінального кодексу України, за якою в Україні вже були перші обвинувальні вироки, зокрема вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 303/3534/17 від 29.05.2018.

Отже, в резонансних кримінальних справах можна і потрібно запитувати публічну інформацію, навіть через звичайний запит, а у розпорядника цієї інформації є обов’язок кожного разу проходити трискладовий тест, перш ніж відмовити в її наданні.