Асоціація суддів Конституційного Суду України звернулася до Верховного Суду, документ

Громадська організація «Асоціація суддів Конституційного Суду України» надала для публікації «Судово-юридичній газеті» лист-звернення до Верховного Суду.

Приводом для цього звернення стало ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 14 березня 2018 року в адміністративній справі № П/800/120/14.

В цій справі Велика палата Верховного Суду відмовилася поновлювати на посаді суддю Конституційного Суду Анатолія Головіна. Асоціація суддів КСУ вважає, що Велика Палата ВС в постанові  вийшла за межі повноважень і вдалася до висновків щодо статусу Конституційного Суду України

Як відомо, в грудні 2017 року Вищий адміністративний суд України визнав незаконною та скасував постанову Верховної Ради від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» в частині припинення повноважень Головіна та звільнення його з посади судді КСУ за порушення присяги. Це рішення було скасоване 14.03.2018 Великою Палатою ВС.

Нижче наводимо текст листа.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ВЕРХОВНОГО СУДУ

членів Громадської організації «Асоціація суддів Конституційного Суду України»

25 травня 2018 року місто Київ

Приводом для цього звернення стало ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 14 березня 2018 року в адміністративній справі №П/800/120/14

Суть справи

Громадянин Г. в лютому 2014 року звернувся до Вищого адміністративного суду України ( далі – ВАСУ) з адміністративним позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови від 24 лютого 2014 року №775-7 «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги суддів» якою достроково були припинені його повноваження та звільнено з посади судді за порушення присяги.

Суть рішень судів

Постановою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2017 року зазначена Постанова Верховної Ради України була визнана незаконною.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 березня 2018 року постанову ВАСУ скасувала і ухвалила нову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог. Повний текст постанови складено 23 березня 2018 року.

Аналіз змісту постанови Великої Палати

Автори цього листа вважають некоректним оцінювати зазначене рішення Великої Палати в частині оцінки викладених в ньому правових доводів та обґрунтувань по суті спору, оскільки таке право належить учасникам судового процесу і знаходиться у сфері приватності.

Однак, нашу увагу привертає те, що Велика Палата в постанові вийшла за межі своїх повноважень, предмету спору та доводів апеляційної скарги і вдалася до висновків щодо статусу Конституційного Суду України (далі — КСУ, Суд) та природи відповідальності суддів цього суду, що стосується публічної сфери, оскільки зачіпає інтереси не тільки учасників судового процесу в цій справі, а й ширше коло осіб.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) суд апеляційної інстанції (а саме таку функцію виконувала Велика Палата при розгляді зазначеної справи) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В апеляційній скарзі перед судом не порушувались питання щодо оцінки статусу Конституційного Суду та природи відповідальності суддів цього суду. По даній справі Конституційний Суд не був залучений і не брав участі в будь-якому статусі.

В порушення зазначених положень КАСУ Велика Палата з власної ініціативи висловила свої позиції з питань, що знаходяться поза межами предмету спору і це вбачається з наступного.

Посилаючись на положення частин першої та другої статті 148 Конституції України, які врегульовують питання кількісного складу Суду та суб’єктів призначення суддів цього суду, в Постанові Великої Палати ЗРОБЛЕНО ВИСНОВКИ:

1) про «ПОЛІТИЧНИЙ характер цього органу конституційної юрисдикції (мається на увазі — КСУ)»;

2) про те, що «цей орган (КСУ) є більшою мірою ПОЛІТИЧНИМ ніж судовим»;

3) що «Конституційний Суд України «не є судом у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року»;

4) що «суб’єкт призначення судді Конституційного Суду України має право застосувати до призначеного ним судді заходи ПОЛІТИЧНОЇ відповідальності в разі встановлення цим суб’єктом призначення ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, які пред’являються СУСПІЛЬСТВОМ до судді Конституційного Суду України»;

5) «про неможливість застосування висновків ЄСПЛ (Європейського суду з прав людини), викладених у рішенні в справі «Олександр Волков проти України» у випадку оцінки правомірності звільнення суддів Конституційного Суду України».

Таким чином, у висновках (пункти 1, 2 цього листа) Велика Палата вказала на політичний характер формування Конституційного Суду, який формується Президентом України, Верховною Радою України та З’їздом суддів України і, у зв’язку з цим, визначили і політичний статус цього Суду.

Однак такий висновок явно суперечить положенням частини третьої статті 124 Конституції України в редакції до 30 вересня 2016 року відповідно до якої Конституційний Суд входив до системи органів правосуддя України разом із судами загальної юрисдикції. Жодна із норм Конституції як в редакції до 30 вересня 2016 року, так і в новій редакції, не визначають статус Конституційного Суду як політичного чи «частково» політичного органу. Навпаки, підтвердженням аполітичного статусу Суду і його суддів свідчать конституційні положення про заборону суддям КСУ (як і всім суддям) належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності та мати представницький мандат (частина 2 статті 127 в попередній редакції та частина 4 статті 148 в чинній редакції Конституції) та наявність такої конституційної санкції як звільнення з посади при порушенні зазначених вимог (звільнення за порушення суддею вимог щодо несумісності — (пункт 4 частини п’ятої статті 126 в попередній редакції та пункт 2 частини 2 статті 149 в чинній редакції Конституції України).

Якщо призначення Президентом України шести суддів Конституційного Суду розцінюється Великою Палатою як політичне призначення і тягне за собою визначення статусу цього суду як політичного чи частково політичного органу і має наслідком можливість суб’єкта призначення звільнити суддю за політичними мотивами, то такий висновок на даний час і в майбутньому може бути використаний відповідним суб’єктом і до суддів судів загальної юрисдикції, оскільки відповідно до чинної редакції частини 2 статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя, а відповідно до частини першої статті128 – призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Таким чином, за логікою Великої Палати всі суди загальної юрисдикції, в тому числі і Верховний Суд, формуються за політичною ознакою і є політичними чи частково політичними органами, а відповідальність суддів цих судів є політичною..

Такі правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в офіційному документі викликали подив і нерозуміння в юридичній спільноті, в суспільстві взагалі і можуть стати підґрунтям для недовіри до Конституційного Суду України і його суддів, а й до судів і суддів загальної юрисдикції, як органів, сформованих з політичних міркувань (за політичною ознакою), а відповідно і політичних за суттю.

Виходячи з цієї хибної, на наш погляд, концепції Велика Палата допустилася ще одного серйозного , але безпідставного і небезпечного висновку про те, що при встановленні в поведінці судді Конституційного Суду ознак невідповідності високим вимогам судді, відповідний орган має право застосувати до нього заходи ПОЛІТИЧНОЇ відповідальності (пункт 4 цього листа).

Між тим, юридична відповідальність судді Конституційного Суду , як і судді суду загальної юрисдикції, визначена відповідно в статтях 149-1 та 126 Конституції і не передбачає можливості політичної відповідальності. Не передбачали такої відповідальності і відповідні норми Конституції в попередній редакції. Порівняльний аналіз частини 2 статті 149-1 та частини 6 статті 126 Конституції свідчить про ідентичність підстав юридичної відповідальності судді Конституційного Суду та суддів суду загальної юрисдикції які існували раніше і існують на даний час.

Дивним, незрозумілим, недоцільним і нелогічним вбачається такий висновок суду по цій конкретній справі і з погляду на те, він викладений у рішенні яке ухвалено після набрання чинності в новій редакції окремих норм Конституції згідно яких у попередніх суб’єктів призначення і звільнення суддів Конституційного Суду повноваження щодо звільнення були вилучені і передані Конституційному Суду України.

Виникає питання, чи цим не надається суб’єктам, які раніше мали конституційні повноваження і підстави звільнення суддів КСУ та новому суб’єкту звільнення цих суддів, індульгенція, посилаючись на офіційну позицію найвищої в державі судової інстанції, застосовувати всупереч нормам Конституції до суддів КСУ ПОЛІТИЧНУ відповідальність у вигляді припинення повноважень чи звільнення «в разі встановлення цими суб’єктами ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, ЯКІ ПРЕД’ЯВЛЯЮТЬСЯ СУСПІЛЬСТВОМ до судді Конституційного Суду України».

Фактично Велика Палата, всупереч положенням статті 149-1 Конституції визначила нову невідому раніше Конституції і законодавству України диспозицію політичної відповідальності судді. Щоправда, Велика Палата не зазначила які саме заходи політичної відповідальності до судді КСУ можуть застосувати зазначені суб’єкти, що взагалі можна розцінити як індульгенцію до свавілля.

Помилковим вважаємо висновок Великої Палати (пункти 3, 5 цього документа) щодо того, що Конституційний Суд не є судом в розумінні статті 6 Конвенції і щодо неможливості застосування практики ЄСПЛ по справі «Олександр Волков проти України» при звільненні суддів Конституційного Суду в якому ЄСПЛ піддав критиці процедуру розгляду питання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в парламенті.

При цьому Велика Палата послалась на те, що Конституційний Суд не розглядає конкретні юридичні справи у спорах між певними суб’єктами права. Однак в зазначеному рішенні ЄСПЛ критиці піддано не процедурну діяльність Конституційного Суду України, а діяльність парламенту , тобто Верховної Ради України. Справа «Олександра Волкова» як в національних судах, так і в ЄСПЛ, взагалі не мала ніякого відношення до Конституційного Суду України, а тому заперечення можливості використати правові позиції ЄСПЛ національним судом, а саме Великою Палатою ВС, є незрозумілим. Таким чином, Велика Палата фактично дала тлумачення статті 6 Конвенції яким визнала, що Конституційний Суд України не є судом у розумінні зазначеної конвенційної норми, що означає неможливість застосування гарантій цієї норми при розгляді справ цим судом.

Необгрунтованість посилання на рішення ЄСПЛ (пункт 3 цього листа)

Обгрунтовуючи позицію зазначену в пункті 3 цього листа Велика Палата послалась на рішення ЄСПЛ в справах «Франц Фішер проти Австрії» та «Цумтобель проти Австрії». Однак при цьому в постанові не розкривається конкретний зміст тих положень рішень, з яких би вбачалася позиція ЄСПЛ про те, що Конституційний Суд України (як і Конституційний Суд Австрії) «не є судом у розумінні статті 6 Конвенції» і не наведено конкретних правових позицій ЄСПЛ з цих питань. Звичайно, що про Конституційний Суд України у зазначених рішеннях взагалі згадки немає.

Аналіз рішення ЄСПЛ у справі «Франц Фішер проти Австрії» свідчить про те, що нормою Конвенції, яка було предметом дослідження по цій справі, була не стаття 6 Конвенції, а стаття 4 протоколу №7 до Конвенції, яка передбачає захист від подвійного притягнення до відповідальності за одне і те ж правопорушення. В зазначеному рішенні двічі ( пункти 14, 31) згадується рішення Конституційного Суду Австрії від року з якого вбачається що цей суд розглядав конституційність правових актів Австрії які застосовувались в справі Франца Фішера і висловлював свою відповідну позицію.

Ті обставини, що ЄСПЛ при розгляді судових рішень судів загальної юрисдикції Австрії брав до уваги і відповідні правові висновки Конституційного Суду Австрії, свідчать про те, що ЄСПЛ вважав цей національний Конституційний суд належним судом в розумінні статті 6 Конвенції. Зазначене дає підстави стверджувати, що висновок Великої Палати про те, що Конституційний Суд України не є судом у розумінні статті 6 Конвенції випливає із зазначеного рішення ЄСПЛ — є безпідставним.

Що стосується посилання на рішення в справі «Цумтобель проти Австрії», то Велика Палата не розкрила зміст його відповідної норми, оскільки це рішення не має офіційного перекладу українською мовою.

Виходячи з наведених позицій Великої Палати та змісту ухваленого нею рішення можна припустити , що вони використані для обґрунтування правомірності конкретного випадку звільнення судді Конституційного Суду України.

Ради об’єктивності зазначаємо, що судді Верховного Суду Н. П. Лященко та О. М. Ситнік в окремій думці по даній справі не погодилися із зазначеними висновками Великої Палати та належним чином це мотивували.

Підсумкова частина

Автори листа вважають, що зазначеними правовими позиціями Велика Палата Верховного Суду допустила серйозні посягання на положення статей 8, 19, 149 та 149-1 Конституції України, статус Конституційного Суду України та суддів цього суду.

Оскільки висловлені Великою Палатою правові позиції носять не казуальний ( одноразовий характер по даній справі), а є концептуальними і можуть протиправно застосовуватися в майбутньому як судами на підставі частини 5 статті 242 КАСУ, так і іншими суб’єктами права, то автори листа вважають необхідним звернутися до Верховного Суду для відповідного реагування та інформування суспільства, а також оприлюднити цей документ у засобах масової інформації

Схвалено членами Громадської організації «Асоціація суддів Конституційного Суду України» на зібранні 25 травня 2018 року.