ЄСПЛ: Держава зобов’язана надати безкоштовні ліки, навіть якщо в бюджеті немає коштів

16:27, 21 октября 2019
Особа була вимушена придбати ліки за власні кошти через те, що державний бюджет на ці цілі було вичерпано.
ЄСПЛ: Держава зобов’язана надати безкоштовні ліки, навіть якщо в бюджеті немає коштів
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Європейський суд з прав людини 8 жовтня розглянув справу FEDULOV v. RUSSIA, яка стосувалася скарги заявника на нездатність органів влади забезпечити його безоплатними ліками для лікування онкологічного захворювання, на які він мав право.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що у заявника було діагностовано онкологічне захворювання у 2007 році. У лютому того ж року Ф. було внесено до федерального реєстру осіб, які мають право на державну соціальну допомогу, включаючи надання безкоштовних лікарських засобів. У його випадку — це ліки «Бікалутамід», які йому було необхідно приймати від восьми до дванадцяти місяців.

Проте аптека надала такі ліки лише один раз, оскільки в інших випадках вона не мала необхідних запасів «Бікалутаміду» в тих обсягах, які мали розповсюджуватись безоплатно.

Адміністрація аптеки вказала, що у разі наявності препарату проінформує Ф. про його наявність. Водночас Ф. було повідомлено про можливість купівлі препарату за власний рахунок. Через необхідність лікування протягом наступних місяців Ф. купував ліки самостійно і сплатив за них 1400 євро.

Ф. скаржився до органів влади та судів на відсутність безоплатних ліків і намагався компенсувати свої витрати на лікування, проте в лютому 2008 року районний суд повністю відхилив його позов.

У своєму рішенні районний суд встановив, що заявник мав статус інваліда, і підтвердив, що, згідно із законом про державну соціальну допомогу та відповідним указом президента, люди з обмеженими можливостями мають право на державну допомогу у формі надання різних соціальних послуг, включаючи безкоштовні лікарські засоби, і держава зобов'язана надавати цю допомогу.

Тим не менше суд встановив, що Фонд медичного страхуванням Санкт-Петербурга та Комітет охорони здоров'я Санкт-Петербурга зробили все, що від них вимагалося згідно із законом.

Зокрема, Фонд медичного страхування м. Санкт-Петербурга подавав запит до Федерального фонду медичного страхування (Федеральний фонд) щодо надання коштів на придбання ліків, проте Федеральний фонд відхилив запит у 2007 році, оскільки федеральний бюджет для цих цілей вже було перевищено.

У тому ж році апеляційним судом рішення суду першої інстанції  було залишено без змін.

Посилаючись на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном), Ф. скаржився на той факт, що йому не було надано безоплатних ліків, на які він мав право згідно із законом, і що органи влади не змогли компенсувати його витрати після того, як він був змушений придбавати ліки за власний рахунок.

ЄСПЛ зазначив, що подібну проблему вже вирішував, та зауважив, що якщо держава на законодавчому рівні передбачає виплату як право на соціальну допомогу за будь-якої умови, це законодавство слід розглядати як таке, що створює майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 протоколу до Конвенції.

Також судді ЄСПЛ зазначили, що у сучасній демократичній державі багато людей повністю або частково протягом свого життя залежать від соціального забезпечення та соціальних виплат. Багато вітчизняних правових систем визнають, що такі особи потребують певної визначеності та безпеки, і передбачають виплату пільг — за умови виконання умов прийнятності — як права (див. Stec та інші, цитовані вище, § 51, та Белане Надь, цитований вище, § 80). 

Розглядаючи справу, Європейський суд встановив, що не виникає спору між сторонами у справі в тому, що у чотирьох випадках з п’яти заявник не зміг отримати ліки, що є необхідними для його лікування. Відповідно, заявник мав «законне очікування» в тому, що йому виплатять соціальну допомогу, а тому Суд дійшов висновку, що мало місце втручання у право заявника відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейському Суду залишилось з’ясувати, чи було таке втручання виправданим. ЄСПЛ зауважує, що, незважаючи на те, що право заявника на соціальну допомогу ніколи не піддавалось сумніву, національні суди, по суті, узаконили відмову в наданні допомоги з посиланням на відсутність бюджетних коштів, спрямованих на забезпечення місцевою владою м. Санкт-Петербурга безоплатними ліками жителів міста.

Водночас національні суди не навели жодних положень закону, якими отримання допомоги ставилося б у залежність від будь-яких обмежень бюджетних асигнувань, що наділяло б дискреційними повноваженнями орган виконавчої влади надати або відмовити у наданні допомоги після досягнення ліміту використання виділених бюджетних коштів, або інших правових підстав, на основі яких можна було б дійти такого висновку.

У наступних рішеннях національних судів, прийнятих щодо аналогічних вимог, чітко вказувалось, що наявна нормативно-правова база забезпечує надання необхідних ліків особам, які цього потребують, не лише безоплатно, а й без будь-яких обмежень, а встановлення ліміту конкретних ліків на особу або відсутність в достатньому обсязі бюджетних коштів, які передбачені для використання в конкретному регіоні, не може слугувати підставою для відмови у наданні особам медичних препаратів, що є необхідними для їхнього життя.

Суд відзначив, що держава має широкі межі розсуду у здійсненні соціальної та економічної політики, включно з прийняттям законів у контексті змін політичного або економічного режиму, прийняття політики захисту державного бюджету або перерозподілу видатків державного бюджету і запровадження жорстких заходів економії в рамках економічної кризи. Це знову підтверджує те, що факт вступу особи до державної системи соціального захисту, яка надалі стала її частиною, не обов’язково означає те, що ця система не може бути змінена, або щодо умов здійснення соціальних виплат, або щодо їх розмірів.

ЄСПЛ погодився із можливістю внесення до законодавства про соціальний захист змін, які можуть бути прийняті у відповідь на соціальні зміни та погляди на категорії осіб, які потребують соціальної допомоги, а також розвиток окремих індивідуальних ситуацій. В умовах сьогодення такі міркування грають важливу роль під час оцінки заяв про порушення права на соціальний захист, і вони, безсумнівно, надають державі широкі межі розсуду у раціоналізації їх систем соціального захисту.

Однак, як зауважив Європейський Суд, ситуація в цій справі не була викликана будь-якими законодавчими змінами, як було зазначено вище. Право заявника на отримання соціальної допомоги не піддавалося сумніву, не стверджувалося, що він не виконав встановлених законом умов, що соціальний статус заявника змінився чи змінились умови закону, в результаті чого він не міг виконати одну з них.

Зокрема, важливим також є те, що соціальна допомога на отримання заявником ліків є необхідною для його лікування, а тому безперервне використання цієї допомоги мало вирішальне значення для життя заявника.

За таких обставин Суд вважає, що відмову в наданні соціальної допомоги заявникові, який виконав передбачені законом вимоги, було неможливо передбачити, і вона є важко сумісною з принципом верховенства права.

Європейський Суд нагадує, що Конвенція гарантує права і свободи, які є практичними та ефективними, а не теоретичними та ілюзорними. Ані побудова бюджетної системи держави, ані відсутність ресурсів державного бюджету не звільняє державу від виконання відповідних зобов’язань за Конвенцією. Договірні сторони мають організувати свої правові системи таким чином, щоб компетентні органи влади могли виконувати покладені на них обов’язки.

Підсумовуючи, Суд дійшов висновку, що відмова у наданні заявнику допомоги з причини відсутності коштів державного бюджету не ґрунтувалась на положеннях національного законодавства та була свавільною. Такий висновок визначає непотрібним визначення Судом того, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами захисту інтересів суспільства, з одного боку, та вимогами захисту особистих прав особи, з другого.

За спричинену шкоду заявник просив 77 євро за понесені витрати перед національними судами, 2200 євро за розгляд справи адвокатом у ЄСПЛ.

Європейський суд постановив, що держава-відповідач повинна виплатити 1400 євро в якості матеріальної шкоди, 6500 євро — моральної шкоди, 77 євро — за витрати, понесені в судових справах, та 2200 євро — представнику заявника, які перераховуються безпосередньо на банківський рахунок представника.

Також ми повідомляли, що за знесення гаража для нової житлової забудови Україна виплатить 8 тисяч євро: рішення ЄСПЛ.

Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Світлана Гелета
    Світлана Гелета
    суддя Сумського окружного адміністративного суду
  • Ганна Коломієць
    Ганна Коломієць
    суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді
  • Оксана Рудніченко
    Оксана Рудніченко
    суддя Київського апеляційного суду