Верховний Суд висловив позицію щодо доказів поліції відносно порушення Правил дорожнього руху

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду в Постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17 висловив позицію стосовно того, чи є достатнім доказом для справи про порушення Правил дорожнього руху, визнання порушником вчиненого.

Обставини справи

У лютому 2017 року інспектором батальйону Управління патрульної поліції в м. Кривому Розі до позивача було застосовано адміністративне стягнення – штраф у розмірі 255 грн шляхом винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП.

Відповідно до постанови особа, керуючи автомобілем ВАЗ, на регульованому перехресті вул. Лермонтова та пров. Пульковський, всупереч вимоги знаку 3.24 «Розворот заборонено», здійснив розворот, чим порушив п. 33 ПДР України.

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора  Управління патрульної поліції із вимогами: визнати протиправними дії інспектора по складанню постанови в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною 1 ст.122 КпАП та скасувати вказану постанову.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що 28.02.2017 відповідачем винесено оскаржувану постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, з якою позивач категорично не згоден та вважає її такою, що винесена всупереч вимогам законодавства України, які регулюють відносини в сфері дорожнього руху, без всебічного та повного з`ясування всіх обставин справи, які потрібні для об`єктивного розгляду справи, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував.

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними дії інспектора по складанню постанови, постанову скасовано.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що доказів вчинення позивачем зазначеного адміністративного правопорушення, поліцією не надано. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП, відповідачем не доведено, оскільки з наданих останнім відеозаписів неможливо встановити, що позивач, всупереч вимогам п. 33 ПДР України, здійснив розворот на регульованому перехресті, порушивши вимогу знаку 3.24 «Розворот заборонено».

Суди попередніх інстанцій також звернули увагу, що відсутність відеозапису або протоколу про адміністративне правопорушення не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КпАП та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 № 1408/27853 (далі – Інструкція № 1395), що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Провадження в суді касаційної інстанції

У касаційній скарзі управління патрульної поліції просило скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, дії відповідача відповідають вимогам закону, оскільки при винесенні оскаржуваної постанови, де чітко описане правопорушення, останній керувався ПДР України та КпАП, через що не порушував норм процесуального права. На підтвердження правомірності своїх дій відповідачем надано суду копію відеозапису з бодікамери, на якому, зафіксовано факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення.

Крім того,  факт здійснення розвороту у забороненому місці позивачем не заперечується.

Скаржник також вказує на те, що правомірно виніс постанову про адміністративне правопорушення за частиною першою ст. 122 КпАП без складання протоколу на місці вчинення такого правопорушення.

Як зазначив КАС ВС, ст. 280 КпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої ст. 23 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух і здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР установлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом "в" пункту 8.4 ПДР визначено, що заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Відповідно до пункту 3.24 розділу 33 ПДР дорожній знак «Розворот заборонено". Забороняється розворот транспортних засобів. При цьому поворот ліворуч дозволяється.

Згідно із частиною першою ст. 122 КпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до статті 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевірку документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів скаржника про додержання процедури розгляду інспектором патрульної поліції справи про адміністративне правопорушення стосовно особи та прийняття оскаржуваної постанови на місці вчинення правопорушення, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Статтею 222 КпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частинами першою ст. 122 КпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 в справі № 752/15787/16-а.

З огляду на це, розглядаючи справу та приймаючи оскаржувану постанову без складання протоколу на місці вчинення такого правопорушення, інспектор патрульної поліції діяв відповідно до чинних на час виникнення спірних відносин положень КпАП.

Водночас Суд відхиляє доводи скаржника про правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 КУпАП, відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні статті 70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Таким чином, ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 122 КпАП, у зв`язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 28.02.2017.

Інші доводи, якими скаржник обґрунтовує касаційну скаргу, вимагають переоцінки доказів у справі, на що ВС не має повноважень.

Оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу поліції КАС ВС залишив без задоволення, а згадані судові рішення – без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.