ВП ВС висловилася про оскарження у цивільному процесі доказів із кримінального

Велика Палата Верховного Суду у справі № 333/6816/17 вирішувала виключну правову проблему: чи можна за правилами цивільного судочинства визнавати недостовірними відомості, зафіксовані у документах, які бути джерелами доказів у кримінальному провадженні?

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати недостовірними відомості відносно нього, які зазначені у довідці інспектора ДАС, складеній 19 червня 2017 року за результатами перевірки дотримання законодавства Запорізькою обласною державною адміністрацією та ЗОКЛ під час закупівельних процедур.

- зобов`язати ДАС відкликати довідку не пізніше наступного дня з дати набрання законної сили рішенням суду.

Позивач вважав, що у довідці є неправдиві відомості про нього, які принижують честь, гідність і ділову репутацію.

15 лютого 2018 року Комунарський районний суд міста Запоріжжя постановив ухвалу, якою допустив прокурора САП до участі у справі.

Того ж дня суд ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував тим, що відомості про позивача у довідці є такими, що не відповідають дійсності, мають негативний характер, чим порушуються особисті немайнові права позивача. Однак ці відомості не були поширені, оскільки направлені до правоохоронного органу в межах кримінального провадження.

26 червня 2019 року Запорізький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції, а у задоволенні позову відмовив з інших підстав: вважав, що у довідці немає згадки про позивача, а, крім того, довідка отримана у кримінальному провадженні. 

13 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що САП оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Крім того, на думку колегії суддів, у справі № 333/6816/17 є виключна правова проблема щодо можливості розгляду за правилами цивільного судочинства вимоги про визнання недостовірною інформації, викладеної у документах, які можна визнати джерелами доказів у кримінальному провадженні. Постановлення Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 333/6816/17 є необхідним для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики.

Наявність виключної правової проблеми Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтував так:

На розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду є (були) справи з подібними вимогами, як і у справі № 333/6816/17, у яких позивачі просять спростувати наведені у підозрах про вчинення кримінального правопорушення, експертних висновках, аудиторських довідках, протоколах інвентаризаційної комісії тощо відомості, які можуть бути визнані доказом в іншій справі, зокрема у кримінальній.

На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлену в ухвалі від 13 травня 2020 року, за правилами цивільного судочинства не можна розглядати позови про спростування інформації, яка є у вироках, інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів державної влади, місцевого самоврядування тощо, для яких закон установив інший порядок оскарження.

У цивільній справі недопустимою є оцінка достовірності висновку відповідного органу, викладеного в акті перевірки (експертному висновку, аудиторській довідці, протоколі інвентаризаційної комісії тощо), одержаного в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, справі про адміністративне правопорушення, дисциплінарній, іншій справі.

Однакове правозастосування забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу, дійшла таких висновків.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

Велика Палата відступила від правової позиції ВСУ щодо несвоєчасного перерахування податків

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.