КСУ разблокировал списание средств с госорганов на основании судебных решений

Как известно, принятый 13 апреля Закон об изменениях в Госбюджет в связи с карантином остановил выполнение судебных решений в части списания бюджетных средств. 

Так, этим законом парламент приостановил действие нормы Бюджетного кодекса, которой предусмотрено осуществление казначейством бесспорного списания средств государственного бюджета и местных бюджетов на основании решения суда.

Из-за этого, к примеру, нельзя было выполнить исполнительный лист суда о взыскании с Государственной фискальной службы средств в пользу частного юридического лица. 

Конституционный Суд Украины в своем решении от 28 августа по представлению Верховного Суда признал такое ограничение неконституционным.

Так, в решении 10-р/2020 по этому поводу сказано следующее. 

«5. Положенням абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 553 передбачено, що з дня набрання чинності
Законом № 553 (18 квітня 2020 року) і до 1 січня 2021 року тимчасово не застосовується частина перша статті 25 Кодексу, згідно з якою „Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду“.

Верховний Суд вважає, що вказане положення Закону № 553 суперечить частинам першій, другій статті 129/1 Конституції України.

5.1. У Конституції України визначено основні засади судочинства, зокрема й обов’язковість судового рішення; судове рішення є обов’язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (пункт 9 частини другої статті 129, частини перша, друга статті 129¹).

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід’ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов’язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення  від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов’язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов’язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Згідно зі статтею 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абзац другий частини сьомої).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі „Осовська та інші проти України“ від 28 червня 2018 року (заява № 2075/13 та інші) зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26). Крім того, у пілотних рішеннях у справах „Юрій Миколайович Іванов проти України“ від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) та „Бурмич та інші проти України“ від 12 жовтня 2017 року (заява № 46852/13 та інші) цей суд вказав на системне невиконання остаточних судових рішень в Україні.

Конституційний Суд України вважає, що принцип поділу влади (стаття 6 Конституції України), очевидно, зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень.

Отже, забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов’язком держави, проте оспорюваним положенням Закону № 553 унеможливлено здійснення Державною казначейською службою України безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду до 1 січня 2021 року, що обмежує конституційне право особи на судовий захист.

Таким чином, положення абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону № 553 суперечить статтям 1, 6, 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129/1 Конституції України», - подчеркнул КСУ.

 Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.