Велика Палата Верховного Суду озвучила позицію стосовно гонорару успіху

Велика Палата Верховного Суду у складі розглянула в судовому засіданні касаційні скарги у справі № 904/4507/18, яка стосувалася гонорару успіху.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

У жовтні 2018 року Приватне акціонерне товаристо (ПрАТ) звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) суми основного боргу за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку від 28 квітня 2017 року (у розмірі 177 360,30 грн, а також штрафних санкцій у розмірі 17 736,03 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на порушення відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за договором.

Відповідач у відзиві заперечив проти позову, вказав, що договір на компенсацію слід визнати недійсним, оскільки укладення такого договору суперечить нормам Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оренду землі» та не передбачене чинним законодавством України.

1 листопада 2018 року ТОВ подало до суду зустрічну позовну заяву до ПрАТ про визнання недійсним договору на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку від 28 квітня 2017 року.

2. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року первісний позов ПрАТ задоволено частково. Стягнуто з ТОВ на користь ПрАТ  суму заборгованості за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку у розмірі 177 360,30 грн, штраф у розмірі 14 188,82 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 873,23 грн. У решті первісних позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 3 547,21 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 89,22 грн - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ТОВ до ПрАТ про визнання договору на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку - відмовлено у повному обсязі.

У січні 2019 року ПрАТ, керуючись вимогами статей 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), звернулося до господарського суду із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Заявник на підставі укладеного між ПрАТ та адвокатом договору про надання правової допомоги від 3 січня 2018 року, додаткової угоди  від 28 вересня 2018 року та акта про надання послуг за вказаним договором від 16 січня 2019 року із загальною вартістю послуг адвоката 10 000 грн просив винести додаткове рішення щодо судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).  

Додатковим рішенням від 29 січня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області заяву ПрАТ задовольнив частково: стягнув з ТОВ суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 909,09 грн. У стягненні решти витрат на підставі пункту 4.2. додаткової угоди до договору відмовив, зазначивши, що така винагорода адвокату не є ціною договору (платою за надані послуги), а є платою за сам результат, досягнення якого  відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Додатковим рішенням від 11 лютого 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні заяви ТОВ про відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу, яку також на підставі вимог статей 126, 129, 244 ГПК України було подано відповідачем.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 22 квітня 2019 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області змінив, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з ТОВ на користь ПрАТ «147 800,25 грн основного боргу, 11 824,02 грн штрафу та 1 596,42 грн витрат з судового збору. В іншій частині позову відмовити.». Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року у справі змінив. Стягнув з ТОВ на користь ПрАТ 4 091 грн витрат на послуги адвоката..

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами договору на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку сторони погодили саме відшкодування компенсації сплаченої відповідачем орендної плати, тож позивач безпідставно нарахував на суму цієї компенсації податок на додану вартість. Відтак, здійснивши перерахунок основного боргу, штрафу та витрат зі сплати судового збору, змінив рішення в цій частині. В іншій частині позову погодився з висновками про відсутність підстав для задоволення позову. Щодо зустрічного позову суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в його задоволенні, оскільки підстав, передбачених законом для визнання договору недійсним, немає.

Також за висновками суду апеляційної інстанції додаткове рішення від 29 січня 2019 року підлягає зміні в частині стягнення витрат на послуги адвоката, оскільки такі вимоги підлягають задоволенню у пропорційному відношенні до задоволених вимог за основним рішенням і, відповідно, підлягають до стягнення у сумі 4091 грн. Щодо додаткової професійної правничої допомоги вказав, що додаткова оплата за успішний кінцевий результат не є правничою допомогою та відповідно до вимог статті 126 ГПК України не відноситься до судових витрат, тож погодився з висновком суду першої інстанції  про відмову у задоволенні заяви в цій частині.

Залишаючи без змін додаткове рішення від 11 лютого 2019 року, суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду, що за наслідками вирішення зустрічного позову відсутні підстави для покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача.

Короткий зміст касаційних скарг, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У травні 2019 року ПрАТ подало до Верховного Суду дві касаційні скарги, одна з них на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року в частині визначення суми заборгованості за договором на компенсацію витрат по сплаті орендної плати, в якій просило змінити вказану постанову, стягнувши з ТОВ суму заборгованості за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку у розмірі 177 360, 30 грн, штраф у розмірі 14 188, 82 грн та здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, та витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За доводами касаційної скарги висновок суду апеляційної інстанції щодо вирішення спору за первісним позовом є помилковим, адже суд апеляційної інстанції неправомірно зменшив суму грошових вимог позивача, не врахувавши умови договору, що на порушення норм процесуального права призвело до зміни законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Суд помилково надав оцінку правомірності визначення податкових зобов`язань, зокрема й нарахування податку на додану вартість, що не належить до повноважень господарських судів та завдань господарського судочинства, і неправомірно відмовив у позові в частині стягнення сум податку на додану вартість, не надавши оцінки умовам договору щодо суми компенсації на місяць, які підлягали застосуванню в силу вимог статей 6, 11, 14, 509, 629 ЦК України. Крім того, скаржник зазначив, що суд на порушення вимог статті 269 ГПК України вийшов за межі вимог та доводів апеляційної скарги.

У другій касаційній скарзі ПрАТ на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року в частині перегляду додаткового рішення скаржник просив змінити вказане рішення саме в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн та стягнути з ТОВ витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Скаржник навів доводи щодо безпідставності висновків судів про відмову у стягненні 5 000 грн на правничу допомогу та про те, що послуги адвоката не відносяться до судових витрат; вказав, що фактори відповідності (невідповідності) розміру витрат на професійну правничу допомогу для розподілу їх у складі судових витрат чітко визначені у частині четвертій статті 126 та у частині п`ятій статті 129 ГПК України. Серед таких факторів ціна позову і прив`язка до ціни позову в договорі про надання правової допомоги, що має сенс виключно тоді, коли позов задоволено; крім того, законодавець прямо використав у вказаних нормах процесуального кодексу словосполучення «результат вирішення (справи)». Вказаним доводам скаржника суд апеляційної інстанції не надав оцінки та не навів мотивів, за яких такі доводи підлягали відхиленню.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що виключна правова проблема полягає у відсутності чітких правових підходів у питанні можливості віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху». Обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі у розмірі 5 000 грн, керувалися тим, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що оскільки законодавство України не містить чіткого врегулювання поняття «гонорар успіху» та за відсутності чітких правових підходів в цьому питанні у судовій практиці про стягнення судових витрат, передбачених договором про надання правничої допомоги у залежності від результатів розгляду справи, зазначене питання складає виключну правову проблему, що є підставою для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо розподілу судових витрат у додатковому рішенні від 29 січня 2019 року

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Звертаючись до суду із заявою про винесення додаткового судового рішення задля вирішення питання про судові витрати, ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» вказало на те, що відповідно до пункту 3.3 договору про надання правової допомоги та додаткової угоди до договору про надання правової допомоги адвокат за дорученням клієнта і за винагороду (гонорар) надав клієнту правову допомогу, передбачену Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме: представництво інтересів клієнта в Господарському суді Дніпропетровської області у справі; доказом сплати адвокату відповідної винагороди є платіжне доручення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини першої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального  права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 Кодексу).

Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та їх скасування в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення 5 000 грн витрат (гонорару адвоката) з прийняттям у цій частині нового рішення про часткове задоволення заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 4 091 грн. У решті заявлених до стягнення витрат (гонорару адвоката) слід відмовити.

Водночас підстав для задоволення касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 22 квітня 2019 року, якою змінено рішення від 15 січня 2019 року Господарського суду Дніпропетровської області, немає.

Щодо заяви про стягнення судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції

8 серпня 2019 року ПрАТ відповідно до вимог статті 126 ГПК України та умов договору про надання правової допомоги подало до касаційного суду заяву щодо судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, в якій просило стягнути з ТОВ на свою користь у складі судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог; також просило відшкодувати вартість квитків на проїзд для представництва інтересів адвокатом у суді касаційної інстанції.

За приписами підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції у резолютивній частині має зазначати розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом вимог частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони та інше.

За представництво інтересів довірителя у судах апеляційної та касаційної інстанцій сторони погодили, незалежно від досягнутої мети, витрати за таке представництво відповідно у розмірі 1 000 грн. На підтвердження цих витрат, а також оплати вартості квитків на проїзд для представництва інтересів адвокатом у суді касаційної інстанції в розмірі 884,20 грн, позивач надав платіжні доручення.

Відповідно до змісту заяви представництво у суді касаційної інстанції здійснювалося у вигляді складання процесуальних документів - двох касаційних скарг та участі в судовому засіданні з розгляду цих касаційних скарг.

Враховуючи висновки суду про часткове задоволення однієї з двох касаційний скарг, відсутність заперечень ТОВ  стосовно заяви щодо судових витрат, судові витрати за представництво в суді касаційної інстанції підлягають частковому задоволенню - стягненню на користь скаржника у розмірі 50 % від підтверджених ним витрат та пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги (з 5 000 грн витрат підлягає стягненню сума 4 091 грн, що складає 81,82 % від заявленої суми), тобто стягненню підлягають 409 грн 10 коп. витрат за представництво та 361 грн 73 коп. відшкодування вартості проїзду.

З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року, якою змінено рішення від 15 січня 2019 року, без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судових рішень, покладаються на скаржника.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій