Коли суд може відступити від засад рівності часток подружжя

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 570/685/19 та встановив, що проживання дітей з одним із подружжя, з огляду на положення ст. 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

Обставини справи

Колишня дружина звернулася до суду із позовом до чоловіка про збільшення розміру частки майна дружини у спільному майні подружжя та поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 3 жовтня 1992 року між нею та її чоловіком був укладений шлюб, від якого вони мають двох дітей. За час шлюбу ними було придбано відповідно до договору купівлі-продажу незавершений будівництвом житловий будинок.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області шлюб між ними розірвано та стягнуто з чоловіка на її користь аліменти на дітей: повнолітнього непрацездатного сина    у розмірі 400,00 грн щомісячно та малолітнього сина у розмірі 850,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини (особи) відповідного віку.

Протягом останніх двох років спільно вони не проживають, не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільного господарства і не мають спільного бюджету. Після розірвання шлюбу їх діти проживають разом з нею у житловому будинку.

Вважала, що зазначений житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, однак, оскільки отримувані нею від відповідача аліменти на їх дітей, один з яких є інвалідом дитинства, є незначними, меншими ніж прожитковий мінімум на дитину (особу) відповідного віку, та їх розміру недостатньо для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування їх дітей, то відповідно до частини третьої статті 70 СК України її частка у спільному майні повинна бути збільшена.

На підставі вказаного просила суд: збільшити її частку у спільному майні подружжя і визначити її у розмірі 9/10 частин, а частку відповідача у спільному майні подружжя зменшити та визначити її у розмірі 1/10 частини; поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею право власності на 9/10 частин житлового будинку, а за відповідачем визнати право власності на 1/10 частини цього житлового будинку.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач пред’явив зустрічний позов про поділ майна подружжя.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області первісний позов та зустрічний позов задоволено частково.

Поділено спільне майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову про поділ земельної ділянки та визнання за кожною із сторін права власності на її частину, а також в частині розподілу судових витрат, скасовано. Зустрічні позовні вимоги про поділ земельної ділянки та визнання  за кожним із сторін права власності на її частину задоволено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належних і достатніх доказів на підтвердження обставин, що мають істотне значення для справи, як підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя,  не надано, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Разом з тим суд першої інстанції, визначаючи за кожним із сторін право власності на ½ частини житлового будинку, помилково відмовив у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про визнання за кожним із подружжя права власності на ½ частини земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт нерухомого майна.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Також ВС зауважив, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірний житловий будинок був придбаний подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, обґрунтовано виходили із того, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.

Колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведено.

При цьому  позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження розміру витрат, які вона щомісячно несе на утримання дітей, а також, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім того, зі змісту рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 5 вересня 2018 року, яким з чоловіка стягнуто на її користь аліменти на дітей, вбачається, що остання під час розгляду справи подала заяву про зменшення позовних вимог та просила стягнути аліменти у розмірі, в якому їх і було стягнуто судом.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині, що була предметом перегляду, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої  статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу -  без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про поділ майна подружжя: ВС висловився щодо поділу частки корпоративних прав.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.