Чи слід чекати від держави компенсації збитків, заподіяних у зоні АТО: позиція ВП ВС

14:20, 29 октября 2020
Верховний Суд зазначив, що компенсація не може розглядатися як перекладання на державу майнової відповідальності винної особи.
Чи слід чекати від держави компенсації збитків, заподіяних у зоні АТО: позиція ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду по справі № 910/378/19 поставила крапку у питанні відшкодування шкоди, яка заподіяна подіями у зоні проведення антитерористичної операції.

Позивач зазначив, що у вересні 2014 року на території проведення АТО у селі Піски Донецької області невідомі особи викрали у позивача належне йому інженерне, виробничо-технологічне та торговельне обладнання.

Позивач зазначив про те, що держава Україна не здійснила належний захист його права на мирне володіння майном, не забезпечила об'єктивного та незалежного розслідування завданої шкоди, не створила необхідних умов для запобігання порушень на ринку страхових послуг, не визначила ефективного засобу юридичного захисту споживачів таких послуг.

Позивач вказував, зокрема, на те, що на державу в силу національного законодавства та норм міжнародного права покладається обов'язок компенсувати збитки від правопорушень, пов'язаних із протиправними діями у період та на території проведення антитерористичної операції, а також збитки від кримінального правопорушення, у тому числі коли відшкодування збитків не може бути забезпечено з інших джерел, у тому разі коли злочинець не може бути притягнений до судового переслідування чи бути покараним.

У зв'язку із цим існує обов'язок держави за рахунок Державного бюджету України компенсувати шкоду, завдану позивачу внаслідок терористичного акту чи кримінального правопорушення, від правопорушень, пов'язаних із протиправними діями у період та на території проведення АТО.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2019 року залишено без змін.

Господарські суди дійшли висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні вимог процесуального закону факту незаконного заволодіння майном, за відшкодуванням вартості якого звернувся.

Суди вказали на те, що саме лише перебування майна позивача в зоні проведення АТО не дає підстав стверджувати у разі доведеності викрадення цього майна, що таке викрадення зумовлено терористичним актом у розумінні статті 1 Закону № 638-IV.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що спір у цій справі містить виключну правову проблему.

Визначаючи зміст виключної правової проблеми, суд вказав, що підставою позову у цій справі є заподіяння шкоди майновим інтересам юридичної особи в результаті проведення АТО, відшкодування якої за приписами статті 19 Закону № 638-IV провадиться за рахунок Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.

Водночас закону, який би визначав порядок такого відшкодування підприємствам, установам, організаціям, в Україні не прийнято, тож відсутній законодавчий механізм реалізації юридичними особами права на відшкодування такої шкоди.

 Існуюча судова практика, у тому числі практика Великої Палати Верховного Суду, стосується переважно правовідносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної громадянам (на підставі частини першої статті 19 Закону № 638-IV).

Щодо кількісного критерію справ відповідної категорії Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що на сьогодні судова практика з питань застосування вказаної статті Закону у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, заподіяної юридичній особі, лише формується, і питання щодо застосування цієї статті Закону може виникнути у невизначеній кількості справ, що вже розглядалися та будуть розглядатися.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як убачається зі змісту позовної заяви позивача та розрахунку позовних вимог, до стягнення з держави як шкоди заявлені втрати, заподіяні йому протиправним позбавленням майна у розмірі ринкової вартості цього майна без урахування податку на додану вартість. 

Тобто, визначаючи підстави звернення з позовом, позивач висунув позитивні очікування щодо зобов'язань держави, які полягають, на думку позивача, в отриманні за рахунок держави компенсації (шкоди), яку позивач визначив як шкоду, заподіяну у період проведення АТО, незважаючи на те, що майно, вартість якого просить відшкодувати позивач, викрадено невідомими особами і за вказаним фактом здійснюється кримінальне провадження, а страхові відшкодування, за встановленими судами обставинами, не підлягають виплаті за відсутності страхового випадку.

Однак положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі. 

Також передбачена цими нормами компенсація не може розглядатися як перекладання на державу майнової відповідальності винної особи за рахунок її відповідного обов'язку та не є тотожною такій майновій відповідальності.

Отже, враховуючи наведене та зміст позовної заяви, позов було подано не у зв'язку із позбавленням позивача належного йому на праві власності майна внаслідок порушення державою зобов'язань за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а на захист права щодо отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної позивачу, яку він визначив, як вартість викраденого невідомими особами на території проведення АТО майна.

Таким чином, доводи позивача щодо порушення державою позитивних зобов'язань не знайшли обґрунтованого й об'єктивного підтвердження, а підстави для висновку про те, що заявлена позивачем вартість шкоди має ґрунтуватися на відшкодуванні реальної вартості пошкодженого (викраденого) майна, також відсутні.

ВП ВС також зазначила, що положення Закону не свідчать про наявність у держави обов'язку відшкодувати завдану шкоду внаслідок пошкодження/руйнування усіх таких об'єктів нерухомого майна незалежно від їх цільового призначення (комерційна, промислова, житлова нерухомість, тощо) замість винної особи у розмірі реальної вартості такого об'єкта чи майна, або вартості його відновлення.

Отже, передбачене у статті 19 Закону № 638-IV право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України відшкодування за викрадене у період проведення АТО майно.

Наведене не є обмеженням визначених Конституцією України прав позивача на підприємницьку діяльність, втручанням у здійснення ним права власності.

Раніше ВП ВС визначила, за правилами якого процесу скасовується рішення, яким майно передано в АРМА.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Атестація прокурорів місцевих прокуратур виходить на фінальний етап
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Михаил Радуцкий
    Михаил Радуцкий
    председатель Комитета Верховной Рады Украины по вопросам здоровья нации, медицинской помощи и медицинского страхования
  • Татьяна Варфоломеева
    Татьяна Варфоломеева
    ректор Академии адвокатуры Украины
  • Анатолий Бидонько
    Анатолий Бидонько
    судья Харьковского окружного административного суда
  • Валентина Емельянова
    Валентина Емельянова
    директор Тестологического центра Национальной школы судей Украины
  • Александр Лысюк
    Александр Лысюк
    председатель Барышевского районного суда Киевской области
загрузка...