ВС висловився щодо стягнення заборгованості за кредитним договором

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов’язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов’язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 921/315/18.

Обставини справи

Публічне акціонерне товариство «П» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця про стягнення заборгованості в загальній сумі 181 757,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позичальником зобов’язань за кредитним договором та невиконанням судового рішення, яким було звернуто стягнення на предмет застави за договором застави, а саме – борону БГР-4,2, що належить на праві власності суб’єкту підприємницької діяльності, на корить Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного Банку України в особі Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Тернопіль» на погашення 77 800 грн заборгованості по кредиту, 16 326,63 грн заборгованості по відсотках згідно з кредитним договором, внаслідок чого на підставі пункту 3,4 кредитного договору, статей 536, 1048, 1056-1 Цивільного кодексу України Банк має право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом до дня повного погашення кредиту, а також передбачені статтею 625 Цивільного Кодексу України інфляційні збити за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця на користь Публічного акціонерного товариства 77 800,00 грн заборгованості по кредиту; 50 580,68 грн заборгованості по процентах, з яких 17 042,82 грн - відсотки за користування кредитом та 33 537,86 грн відсотки за неправомірне користування кредитом; 24 441,75 грн – збільшення боргу по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 02.11.2009 по 31.12.2014; 316,80 грн 3 % річних за період з 02.11.2009 по 31.12.2009. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням стягнуто з Фізичної особи підприємця на користь Публічного акціонерного товариства 16 056,64 грн 3% річних за період 15.08.2011 по 01.07.2018.

Постановою Західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Тернопільської області з урахуванням ухвали Господарського суду Тернопільської області про виправлення описки та додаткового рішення Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/315/18 залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов’язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов’язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов’язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосування у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

ВС наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов’язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов’язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов’язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.  

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, щодо нарахування відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою 21% річних, а відповідно і вимогу про сплату процентів від суми позики, передбаченої частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України, до дня звернення позивача із позовом про дострокове стягнення усієї суми кредиту - 16.10.2009, оскільки саме з моменту пред’явлення вказаного позову припинилось право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та, відповідно, виникло право на нарахування врегульованої приписами статті 625 Цивільного кодексу України плати за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Тобто суди дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 17 042,82 грн по 15.10.2009, та безпідставного нарахування відсотків за користування кредитом за період з 16.10.2009 по 29.10.2009 та за період з 01.01.2010 по 14.08.2011 у сумі 10 311,87 грн.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи допускається накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку для виплати заробітної плати.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.