Коли у платника виникає обов’язок зі сплати податку за земельну ділянку: позиція ВС

Принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку пов’язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою. З моменту набуття права власності на об’єкт нерухомого майна обов’язок зі сплати податку на земельну ділянку, на якій розмішений такий об’єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/10186/17.

 Обставини справи

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м. Києва адміністративний позов задовольнив повністю з підстави ненадання контролюючим органом доказів використання позивачем земельної ділянки під належними на праві приватної власності нежилими приміщеннями в межах господарської діяльності.

Київський апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом  14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що плата за змелю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Також ВС зауважив, що підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 281.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу України (пункт 286.5 статті 286 ПК України).

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

ВС наголосив, що у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Отже, обов’язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Судді ВС зауважили, що принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку пов’язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою.

З моменту набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, обов’язок зі сплати податку на земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить на користь висновку, що фізична особа-власник жилого будинку, будівлі або споруди є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

ВС наголосив, що оскільки особа є власником нежитлових будівель – господарського блоку та навісу, незважаючи на те, що остання не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під зазначеними спорудами, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов’язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності пільг щодо сплати земельного податку для фізичних осіб, передбачених статтею 281 ПК України, позивачем не подано. 

Також ВС зазначив, що посилання в касаційній скарзі як на підставу для висновку про помилковість доводів, покладених в основу оскаржуваного рішення, на положення пункту 287.6 статті 287 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року), згідно з яким при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, Верховний Суд не може визнати обґрунтованим. Адже особа набула право власності на розглядувані будівлі в 2014 році, тобто до зміни правого регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України в січні 2015 року, а тому в неї виник обов’язок зі сплати податку на земельну ділянку саме з моменту набуття права власності на відповідні об’єкти нерухомого майна і такий обов’язок продовжує існувати, незважаючи на зміну правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду - без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.