КЦС вказав на важливу підставу для втрати права користування житловим приміщенням

12:00, 9 января 2021
КЦС визнав тривалу відсутність за місцем реєстрації недостатньою підставою для втрати права користування житловим приміщенням.
КЦС вказав на важливу підставу для втрати права користування житловим приміщенням
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 209/2642/18 вказав на підстави втрати права користування житловим приміщенням.

При дослідженні обставин справи КЦС висловив таку позицію.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушено право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. 

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Обставини справи

У серпні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом про втрату права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла.

Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 1 серпня 1996 року є власником квартири. Після придбання квартири в ній були зареєстровані вона, її чоловік, син та її донька.

10 квітня 2015 року чоловік із сином знялися з реєстраційного обліку в спірній квартирі. З початку серпня 2017 року донька, не пояснивши причин, забрала свої особисті речі та покинула спірну квартиру і не проживає у ній.

У зв`язку з тим, що донька не знімається з реєстраційного обліку в спірній квартирі, позивач вимушена сплачувати комунальні послуги за кількістю осіб і позбавлена можливості вільно розпоряджатися своєю власністю.

Ураховуючи викладене, позивач просила визнати доньку такою, що втратила право користування квартирою.

У жовтні 2018 року донька звернулась до суду із зустрічним позовом до про вселення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року, позов позивача задоволено.

Визнано відповідача такою, що втратила право користування квартирою, на підставі частини другої статті 405 Цивільного кодексу України.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Суди виходили із того, що з 2 серпня 2017 року до теперішнього часу донька добровільно не проживає в квартирі, будь-яких перешкод у проживанні у цій квартирі їй ніхто не чинить, добровільно знятися з реєстраційного обліку вона відмовляється, поважних причин її відсутності в спірній квартирі не встановлено, тому наявні підстави для зняття її з реєстраційного обліку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Проте КЦС рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше КЦС зазначив, що відсутність у паспорті позивача фотокартки у зв`язку із досягненням двадцятип`ятирічного віку не є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій. 

Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Главное о суде