Оскарження вимоги про сплату боргу з ЄСВ: позиція Верховного Суду

Якщо спірний акт індивідуальної дії прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та можна чітко встановити його зміст (зокрема, порушення законодавства, суму заборгованості, період виникнення боргу), таке рішення суб’єкта владних повноважень може бути визнане правомірним навіть у разі коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 808/4413/14.

Обставини справи

Фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовом до Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12 травня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що частина визначеної у вимозі суми заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вже стягнута у виконавчому провадженні сформованою управлінням ПФУ в Запорізькому районі Запорізької області. Разом з тим, позивач здійснює часткове погашення боргу за зведеним виконавчим провадженням. Також, вказував на те, що виставлення вимог про сплату боргу кожного звітного періоду на загальну суму боргу, без урахування попередніх вимог, є порушенням вимог чинного законодавства.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Державної податкової інспекції про сплату боргу (недоїмки).

Висновок Верховного Суду

Так, висновки про задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій обґрунтовували, насамперед, невідповідністю визначеної у спірній вимозі заборгованістю даним облікової картки платника, чим встановлено порушення пункту 6.4 Інструкції №455.

За даними дослідженої у ході судового розгляду картки особового рахунку платника станом на 12 травня 2014 року за ФОП обліковується 10410,22 грн, заборгованості за єдиним внеском, з яких: 8870,98 грн - недоїмка, 1539,24 грн - пеня.

ВС зазначив, що констатуючи невідповідність сформованої спірної вимоги на суму недоїмки 10410,22 грн (0,00 - штрафи; 0,00 - пеня) даним особового рахунку платника, суди зробили висновок, що спірна вимога всупереч пункту 6.4 Інструкції №455 не сформована на підставі даних картки особового рахунку Позивача, що також слугувало підставою для висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

ВС вважає, що суди вдалися до формального підходу в оцінці спірної вимоги на предмет відповідності визначення суми заборгованості та винесення спірної вимоги положенням чинної на час спірних правовідносин Інструкції №455.

ВС не погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначив, що якщо спірний акт індивідуальної дії прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити його зміст (зокрема, порушення законодавства, суму заборгованості, період виникнення боргу), таке рішення суб`єкта владних повноважень може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вказані судами попередніх інстанцій недоліки оформлення оскарженої вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.

ВС підкреслив, оскільки у спірній вимозі сума заборгованості вказана правильно, однак не містить деталізації розміру заборгованості: суми недоїмки та окремо по штрафах і пені, таку варто розцінювати як вимогу про сплату боргу з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення. При розгляді цієї категорії спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у межах виконавчих проваджень, перебували вимоги від 1 березня 2013 року на суму 4572,42 грн та від 3 травня 2013 року на суму 1194,03 грн. Натомість, предметом оскарження у даній справі є вимога контролюючого органу від 12 травня 2014 року.

Отже, роблячи висновок про виникнення недоїмки з 2012 року за спірною у даній справі вимогою від 12 травня 2014 року та зазначаючи про існування виконавчих проваджень про стягнення боргу за єдиним внеском суди не перевірили чи виключає оскаржена вимога недоїмку, визначену у вимогах, примусове виконання яких здійснювалось у межах вказаних виконавчих проваджень, а також залишили поза увагою недоїмку у розмірі 2736, 42 грн за виконавчим листом запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №0870/5183/12 не надавши оцінки встановленим обставинам в контексті наведених норм матеріального закону, застосованих до спірних правовідносин у даній справі.

Також, у позовній заяві позивач стверджував про погашення частинами боргу за зведеним виконавчим провадженням. Однак, наведені доводи позивача не отримали оцінки судів попередніх інстанцій, а обставини щодо погашення заборгованості за єдиним внеском у межах зведеного виконавчого провадження, зокрема визначеної у спірній вимозі та чи включена така до цієї вимоги, залишилась поза межами перевірки судів.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив, які обставини вважаються нововиявленими.