Коли відмова у задоволенні запиту на інформацію є неправомірною

Нерідко виникають ситуації, коли органи державної влади не надають у п’ятиденний строк відповідь за запитом на публічну інформацію, посилаючись на те, що запитувана інформація є службовою. З цього виникає питання, коли відмова у задоволенні запиту на інформацію є неправомірною.

Так, розглядаючи справу № 160/9274/18, Верховний Суд зазначив, що перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Крім того, у даній справі ВС зазначив, що можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.

Обставини справи

Суть справи полягала в тому, позивачем було подано запит Начальнику ГУ НП в Дніпропетровській області, в якому просили, зокрема, надати інформацію про випадки надходження скарг від громадян України відносно майора поліції, витяг з послужного списку майора поліції, особисті показники та досягнення у службовій діяльності майора поліції за певний час та інше.

Однак на вказаний запит ГУ НП в Дніпропетровській області Дніпровським відділом поліції повідомлено позивача про результати розгляду керівництвом ГУ НП в Дніпропетровській області колективної скарги та про випадки надходження скарг від громадян України відносно майора поліції. Інша інформація не була надана, оскільки містить персональні дані поліцейського, згода на розголошення якої не була надана майором поліції, а також частина запитуваної інформації віднесена до службової (конфіденційної) згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Дніпропетровській області щодо ненадання запитуваної інформації в повному обсязі на запит Первинної професійної спілки.

Не погодившись з рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу. Зазначав, що судом апеляційної інстанції помилково віднесено інформацію щодо витягу з послужного списку майора поліції, інформацію про особисті показники та досягнення у службовій діяльності за час проходження служби у відділі моніторингу ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області (досягнення та показники) до загальнодоступної, оскільки вказана інформація не відноситься до категорії загальнодоступної інформації, передбаченої Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої обмежений.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

ВС наголосив: документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Крім того, ВС відзначив, що можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

ВС зазначив, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, зобов`язавши відповідача надати наведені вище відомості, крім інформації, яка відноситься до персональних даних.

Не менш цікавою є справа № 640/6710/20, в якій Верховний Суд зазначив, що присвоєння конкретному документу грифу «для службового користування» само собою не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому, оскільки така підстава не передбачена частиною першою статті 22  Закону України «Про доступ до публічної інформації. Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (пункт 2 частини першої даного Закону).

Так, з матеріалів даної справи відомо, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Секретаріату Кабінету Міністрів України, в якому просив:

1. визнати протиправними дії Секретаріату КМ України щодо направлення листом його запиту на інформацію до Служби безпеки України;
2. зобов`язати Секретаріат КМ України повторно розглянути його запит на інформацію протягом 5 робочих днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є розпорядником публічної інформації в розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI, а тому протиправно направлено його запит на інформацію на розгляд до Служби безпеки України.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Варто відзначити, що позивач направив запит на інформацію, у якому просив надати копію постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, а також усіх актів Кабінету Міністрів України, якими вносилися зміни до вказаної постанови.

З матеріалів справи також слідує, що відповідач на запит позивача листом повідомив, що постанова КМ України від 18 грудня 2013 року № 939 має гриф обмеження доступу «Для службового користування», який накладено Службою безпеки України, а тому Секретаріат КМ України не є розпорядником цієї інформації, у зв`язку з чим запит позивача відповідно до частини другої статті 6, частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI та з урахуванням пункту 87 Типової інструкції надіслано до Служби безпеки України для його розгляду в установленому порядку.

Так, розглядаючи справу,  колегія суддів зауважила, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.

Очевидно, що запитувана позивачем постанова КМ України від 18 грудня 2013 року № 939 була прийнята Кабінетом Міністрів України та перебуває у володінні останнього.

При цьому колегія суддів відзначила, що не має значення який суб’єкт обмежив доступ до інформації (застосував той чи інший гриф). Закон України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає можливості для розпорядника, який отримав запит, направити його до іншого розпорядника, який прийняв рішення про обмеження доступу до запитуваної інформації (наприклад, відніс його до службової інформації). Розпорядник, який отримав запит і який володіє запитуваною інформацією, зобов`язаний його розглянути і прийняти рішення по суті щодо надання чи відмови в доступі. При цьому він може провести консультації з іншим органом влади, який первинно обмежив доступ до інформації, але в межах встановлених законом строків для розгляду такого запиту.

Присвоєння конкретному документу грифу «Для службового користування» само собою не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому, оскільки така підстава не передбачена частиною першою статті 22  Закону України «Про доступ до публічної інформації». Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (пункт 2 частини першої даного Закону).

За таких обставин суд першої інстанції, досліджуючи предмет спору та обставини справи, правомірно оцінив аргументи сторін та обґрунтовано дійшов до висновку про те, що запит позивача за своєю суттю розглянутий не був, оскільки відповідачем не надано повної та обґрунтованої відповіді та роз’яснень на всі постановлені в запиті питання.

Тож, враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про топ-5 рішень Верховного Суду, корисних для адвокатів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.