Прийняття пропозиції або одержання неправомірної вигоди службовою особою: позиція ВС

Кваліфікація дій службової особи (заступника міського голови) за ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) КК виключається, якщо дії, за сприяння у вчиненні яких вона отримала неправомірну вигоду, належать до виключної компетенції колегіального органу (міської ради). Якщо під час судового розгляду суд дійде висновку про недоведеність у діянні службової особи складу кримінального правопорушення, що інкримінувався їй органом досудового розслідування, а сторона обвинувачення не надасть доказів про наявність у діях цієї особи іншого, менш тяжкого складу кримінального правопорушення, то суд з власної ініціативи не повинен змінювати кваліфікацію дій особи. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 243/1573/17.

Обставини справи

Органами досудового розслідування чоловіка обвинувачено у тому, що він, працюючи на посаді заступника міського голови, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого йому службового становища, що поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК). Чоловіка обвинувачували в тому, що він вимагав та отримав за посередництва іншої особи неправомірну вигоду в сумі 150 тис. грн за сприяння у перемозі певної особи в торгах (аукціоні) з придбання нежитлової будівлі та споруд, що перебували на балансі відділу освіти міської ради.

За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 1 липня 2020 року чоловіка визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, та виправдано за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. Апеляційний суд залишив указаний вирок без змін.

Позиція ККС: судові рішення залишено без зміни. Обґрунтування позиції ККС: місцевий суд обґрунтував висновок про невинуватість чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, тим, що в чоловіка відсутні службові повноваження щодо прийняття рішень про приватизацію майна комунальної власності, визначення способу його приватизації, його оціночної вартості, а також порядку проведення аукціону, визначення його учасників та переможців. Такі повноваження відповідно до законодавства України має міська рада, а відповідне рішення приймається на сесії депутатами. Після ухвалення рішення міською радою про приватизацію певного об’єкта процедура підготовки документів для приватизації покладається на управління комунальної власності, яке укладає договір із ліцитатором. До службових повноважень чоловіка входило лише кураторство управлінням комунальної власності, яке діяло виключно на виконання рішень міської ради, не маючи самостійних владних повноважень для визначення об’єктів приватизації та способу здійснення такої приватизації.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до повноважень заступника міського голови не входило визначення майна комунальної власності, яке підлягає приватизації, обрання способу здійснення приватизації, оцінки майна, а також організації, проведення аукціону та визначення його переможця, і він не міг вплинути на підставі свого службового становища на інших осіб щодо цих рішень, що у свою чергу виключає здійснення будь-яких дій із використанням свого службового становища. Більше того, як встановив місцевий суд, аукціон щодо приватизації вищевказаної нежитлової будівлі та споруд так і не був проведений через відсутність жодного його учасника. Колегія суддів відхилила доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що місцевий суд, дійшовши висновку про недоведеність у діянні  складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, з огляду на положення ч. 3 ст. 337 КПК, міг самостійно змінити кваліфікацію його дій на менш тяжкі кримінальні правопорушення (наприклад, на правопорушення, передбачені статтями 190, 364, статтями 15, 27, ст. 369 КК) та ухвалити обвинувальний вирок. Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК суд з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Разом з тим ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший склад злочину і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов’язком сторони обвинувачення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.