Рада змінить порядок надсилання судових викликів та рішень особам, що мешкають за кордоном

Верховна Рада включила в порядок денний пленарного тижня законопроект № 4428 від 26.11.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань міжнародного судового співробітництва».

Законопроект поданий Кабінетом Міністрів України, а його розробленням займалося Міністерство юстиції України.

Комітет Верховної Ради з питань правової політики 14.04.2021 рекомендував його до першого читання.

Проект Закону складається з двох розділів.

У розділі І проекту пропонується доповнити Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України положеннями, які стосуються:

порядку надсилання судових викликів, повідомлень, а також судових рішень особам, які мають місце проживання або перебування за кордоном;

порядку вручення документів, отримання доказів чи виконання окремих процесуальних дій відносно учасників справи, які користуються судовим імунітетом;

звільнення документів, отриманих судом від компетентного органу іноземної держави на виконання судового доручення, від вимоги їх легалізації або проставлення на них апостиля.

Проектом Закону також пропонується доповнити ГПК України, ЦПК України та КАС України положеннями, що стосуються форми і змісту судового доручення, а також виконання в Україні судових доручень іноземних судів.

Так, статтю 369 ГПК України, статтю 500 ЦПК України та статтю 87 КАС України пропонується доповнити додатковою підставою для відмови у виконанні судового доручення іноземного суду, а саме: у разі, якщо його виконання є несумісним з основами правопорядку (публічним порядком).

Також ці статті пропонується доповнити новими частинами щодо узгодження з компетентним органом іноземної держави порядку покриття додаткових витрат, що виникають при виконанні судових доручень іноземних судів, що надходять на підставі міжнародних договорів України.

У статті 471 ЦПК України пропонується встановити презумпцію наявності принципу взаємності у разі, якщо визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, залежить від взаємності.

У статтях 469 та 473 ЦПК України пропонується передбачити можливість оскарження Міністерством юстиції України ухвал про відмову у задоволенні клопотань про визнання (або визнання та виконання) рішення іноземного суду з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України щодо підстав відмови у визнанні (або визнанні та виконанні) у випадках, коли клопотання подавалося через Міністерство юстиції України чи його територіальні органи. Запропонована норма відображає завдання Мін’юсту щодо забезпечення дотримання і виконання зобов’язань, узятих Україною за міжнародними договорами з правових питань з урахуванням статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України».

Зміни до статті 22 та стаття 497-1 ЦПК України спрямовані на імплементацію положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.

Зокрема, пропонується, що у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд України може звернутися до суду чи іншого компетентного органу іноземної держави із запитом про передачу йому юрисдикції у справах щодо вжиття заходів для захисту особистих або майнових прав та інтересів особи або прийняти до свого провадження такі справи, передані йому судом іноземної держави, шляхом постановлення відповідної ухвали.

Зміни до статті 255 ЦПК України зумовлені необхідністю вирішення питання щодо провадження у справі, юрисдикція щодо якої була передана на підставі статті 22 ЦПК України і відповідно до статті 497-1 ЦПК України.

Тобто, Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо судом чи іншим компетентним органом іноземної держави прийнято до розгляду спір чи справу, передану йому у випадках, передбачених цим Кодексом.

Змінами до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» пропонується доповнити її положенням, яке передбачає, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав, не визнаються та не тягнуть настання правових наслідків в Україні незалежно від їх легалізації чи проставлення апостиля, якщо їх зміст явно несумісний з основами правопорядку (публічним порядком) України.

До частини другої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» пропонується внести уточнення щодо того, що стягнуті з боржника кошти можуть зараховуватися на рахунок у банку або іншій фінансовій установі, які знаходяться в Україні або в іноземній державі.

Розділом ІІ проекту Закону визначається, що датою набрання чинності цим Законом є наступний день після його опублікування.

Інститут законодавства Верховної Ради України за результатами опрацювання Законопроекту висловив ряд зауважень до Законопроекту. Недосконалою вбачається запропонована редакція частини другої статті 469 ЦПК, за якою лише Міністерство юстиції України уповноважується оскаржити ухвалу суду про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Таке формулювання, на думку Інституту законодавства, штучно позбавляє цього права учасників відповідної справи та інших зацікавлених осіб. Слід також враховувати, що сучасна нормотворча практика не передбачає внесення у текст закону конкретної назви певного центрального органу виконавчої влади. 

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у своєму висновку до Законопроекту висловило ряд зауважень, зокрема щодо необхідності уточнення деяких положень Законопроекту.

Так, у висновку зазначається, що у новому пункті 3-1 частини другої статті 255 ЦПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, «якщо судом чи іншим компетентним органом іноземної держави прийнято до розгляду спір чи справу, передану йому у випадках, передбачених цим Кодексом». Проте у проекті не пропонується внесення аналогічних змін до статті 231 ГПК, в якій розглядаються питання закриття провадження у справі господарським судом. Крім того, на думку ГНЕУ, зі змісту нового положення частини другої статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо невизнання іноземних документів, якщо їх зміст явно несумісний з основами правопорядку (публічним порядком) України, залишається незрозумілим, хто саме має право визнавати, що виданий документ є таким, що явно несумісний з основами правопорядку (публічного порядку) України. 

Крім зазначеного, ГНЕУ звертає увагу на певне дублювання деяких положень, запропонованих у Законопроекті, зокрема не вбачає необхідності у доповненні статті 89 ГПК новою частиною четвертою, згідно з якою «виклик свідка, який має місце проживання (перебування) за кордоном, здійснюється в порядку, передбаченому статтею 367 цього Кодексу», обґрунтовуючи це тим, що зазначене питання вирішується у новій редакції частини десятої статті 120 ГПК, згідно з якою учасникам судового процесу, «які мають місце проживання (перебування) чи місцезнаходження за кордоном, судові виклики та повідомлення надсилаються в порядку, передбаченому статтею 367 цього Кодексу». 

Раніше правоохоронний Комітет переглянув свій висновок до законопроекту про заочне досудове розслідування та вніс до нього поправки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.