Верховний Суд роз’яснив, що означає допустимість доказів

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду розглянув справу № 750/3192/14 та встановив, що допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що громадянин України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Чернігівської області та постанову Північного апеляційного господарського суду, в якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.

Касаційна скарга містить посилання на п. п. 3, 4, ч. 3 ст. 310 ГПК, але скарга не містить жодних доводів щодо необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; у скарзі також не зазначено, які саме обставини та на підставі яких саме недопустимих доказів, що враховуючи положення цієї статті, не дає підстав для висновку про те, що касаційна скарга в цій частині відповідає вимогам п. 4 ч. 2 ст. 287, п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК.

ВС зазначив, що допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Відповідно до положень ст. 77 ГПК (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобі доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов’язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

ВС наголосив, що допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи викладене та положення п. 5 ч. 2 ст. 290, ч. 2 ст. 292, п. п. 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК касаційна скарга підлягає залишенню без руху для надання скаржнику можливості усунути недоліки скарги, а саме зазначити: яке саме клопотання необґрунтовано відхилили суди попередніх інстанцій (про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи); які саме обставини, що мають суттєве значення, суди попередніх інстанцій встановили на підставі недопустимих доказів; які саме докази є недопустимими; у чому полягає їх недопустимість (ст. 77 ГПК).

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив, що має містити касаційна скарга.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.