Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 204/2707/19 та встановив, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся з позовом до відповідача, Третьої Дніпровської державної нотаріальної контри про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його батька відкрилась спадщина, яка складалась із 47/200 житлового будинку. Позивач зазначав, що він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом. Оскільки на момент смерті батька він був зареєстрований разом із ним, то вважає, що на підставі статті 1268 Цивільного кодексу України, він прийняв спадщину після померлого батька, оскільки від неї у встановленому законом порядку не відмовлявся.
Проте, позивач випадково дізнався від родичів, що його тітка ще 31 серпня 2009 року оформила спадщину після його батька, незважаючи на той факт, що вона є спадкоємицею другої черги.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори.
Скасовано запис у Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
Судами встановлено і не спростовано матеріалами справи, що не час відкриття спадщини після смерті батька, будинок не був постійним місцем проживання позивача, хоча він був зареєстрований у цій квартирі і право його проживання у ній не обмежувалось. Натомість, з 1993 року позивач пішов проживати за іншою адресою, створив нову сім’ю, у втриманні спірної квартири участі не брав.
У визначений законом строк він не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. ВС наголосив, що державна реєстрація позивача у будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька за цією адресою реєстрації, оскільки спростована належними та допустимими доказами.
Також ВС підкреслив, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Так ВС зазначив, що оскільки у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину на ім’я тітки не порушені права позивача як спадкоємця, оскільки він вважається таким, що не прийняв спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування запису в Спадковому реєстрі.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо зміни черговості одержання права на спадкування.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.