Відшкодування майнової та моральної шкоди при затопленні квартири: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/12945/19 та встановив, що цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири. Над її квартирою розташована квартира № 68, власником якої є інша особа.

Позивач зазначала, що відповідач здійснила захоплення місць загального користування, їх перепланування, зруйнувала дах будинку, що призвело до порушення гідроізоляції даху та триваючого затоплення атмосферними опадами її квартири через квартиру № 68. Вина відповідача у діях, які призвели до залиття, встановлена судовими рішеннями. Внаслідок цих дій пошкоджено її квартиру, вартість ремонтно-відновлювальних робіт становить 1 403 925,52 грн. З метою збереження меблів нею замовлені послуги з їх перевезення та зберігання, витрати на що склали 41 580,00 грн. Квартира потребує антисептичної обробки, що становить 192 872,16 грн. Масштаби пошкоджень, тривалість залиття, влив цього на звичайний спосіб життя призвели до завдання моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 100 000 грн.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто із відповідача на користь позивача суму на відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті залиття квартири, у розмірі:1 169 937,93 грн - вартості ремонтно-відновлювальних робіт, 160 726,80 грн - вартості комплексу робіт з антисептичної обробки, 41 580,00 грн - вартості послуг з перевезення та зберігання меблів.

Стягнуто із відповідача на користь позивача 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Також стягнуто із відповідача на користь позивача 7 637,27 грн судового збору, 6 200,00 грн вартості експертного будівельно-технічного обстеження та 17 000,00 грн вартості судово-експертного дослідження.

Постановою Київського апеляційного суду рішення суду першої інстанції у частині стягнення із відповідача на користь позивача 41 580,00 грн вартості послуг з перевезення та зберігання меблів та у частині стягнення 6 200,00 грн витрат на оплату складання висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді Верховного Суду зазначили, що у частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

ВС наголосив, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з порушенням.

ВС зазначив, що статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди саме на відповідача покладено обов’язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач довела належними та допустимими доказами факт залиття її квартири внаслідок неправомірних дій відповідача, розмір завданих збитків, тоді як відповідач не спростувала своєї вини у залитті квартири позивача.

Верховний Суд погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Факт залиття квартири, власником якої є позивач, підтверджується актами про залиття, складеними управителем будинку. Причиною затоплення квартири, власником якої є позивач, стало потрапляння води з даху багатоквартирного житлового будинку, через квартиру № 67, що відбулося внаслідок перепланування частини даху вказаного будинку. Наведені обставини підтверджується висновком судового експертного-будівельного дослідження.

ВС відзначив: розмір збитків, завданих внаслідок затоплення квартири позивача, визначений висновком судового експертного-будівельного дослідження та відповідачем не спростований. Вину у завданій позивачу шкоді відповідачем не спростовано.

Таким чином, встановивши, що позивач довела розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачем.

Відповідач не спростувала належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема на предмет визначення причин залиття квартири позивача, не заявляла та не надала інших належних та допустимих доказів щодо причин залиття та розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є їх процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.

Стягуючи із відповідача на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій врахували тривалість порушення прав позивача, час та зусилля, які потрібні для відновлення попереднього стану, глибину її душевних та психічних страждань, пов`язаних із пошкодженням майна, порушення нормального ритму життя, тяжкість вимушених змін (неможливість користування належним позивачу майном), а також вимоги розумності та справедливості.

Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції у не скасованій частині та постанову апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли в складанні окремого документа про вилучення нема необхідності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.