Верховний Суд розповів про визначення розміру аліментів

У разі, коли платник аліментів не працює, або одержує заробіток (дохід) у державі, з якою України не має договору про правову допомогу розмір щомісячних платежів встановлюється згідно з нормами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у відповідній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються з фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платника за приписами частини першої статті 70 цього Закону.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 0603/2-751/11.

Обставини справи

З матеріалів справ відомо, що позивач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Скарга мотивована тим, що рішенням міськрайонного суду стягнуто з нього на користь особи аліменти на утримання доньки, 2006 року народження у розмірі 1/4 частини його доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, до досягнення нею повноліття.

Вказував, що згідно з довідкою, виданою 02 серпня 2019 року Бердичівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби, заборгованість зі сплати аліментів, на час складення довідки, відсутня.

Однак пізніше, а саме 28 листопада 2019 року він отримав п`ять постанов державного виконавця, винесених у ВП, яким накладено арешт та його майно та встановлено тимчасові обмеження з тих підстав, що станом на листопад 2019 року він має заборгованість зі сплати аліментіву розмірі 76 716,68 грн.

Із вказаними постановами він не погоджується, оскільки їх прийняттю передувало неправильне визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів.

Державний виконавець у розрахунку заборгованості вказала, що з травня по червень 2019 року доходів він не мав, самостійно аліменти не сплатив, тому аліменти нараховувались із середньомісячної заробітної плати за ІІ квартал 2019 року у Бердичівському районі Житомирської області, однак у цей період він отримував пенсію з інвалідності, про що було відомо державному виконавцю.

Також державним виконавцем не враховано, що за заявою стягувача про залишення без виконання виконавчого листа органи Пенсійного фону України автоматично не проводили відрахування з його пенсії у спірний період.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області скаргу позивача на дії та рішення державного виконавця задоволено частково.

Постановою Житомирського апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції у частині задволення скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у визнанні дій державного виконавця щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів неправомірними та зобов`язанні здійснити перерахунок заборгованості.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що позивач перебував за кордоном з метою працевлаштування та отримував дохід, а тому перерахунок державним виконавцем за період із листопада 2016 року по березень 2017 року є коректним та відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки державним виконавцем встановлено джерело і розмір заробітку (доходу) платника аліментів, який останній одержав за кордоном, але приховав.  Матеріли виконавчого провадження не містять доказів на підтвердження добровільного погашення заборгованості за спірний період із травня по червень 2019 року, тому розрахунок державного виконавця заборгованості позивача зі сплати аліментів у період із травня по червень 2019 року є правильним та таким, що складений з додержанням вимог закону.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що доводи скаржника щодо визначення державним виконавцем розміру заборгованості за аліментами, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не із його заробітної плати за останній місяць роботи на момент від`їзду, або з п`ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час проведення  розрахунків (пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб»), колегія спростовує, оскільки державний виконавець, визначаючи розмір заборгованості, діяла у відповідності до вимог частини другої статті 195 СК України, який має вищу юридичну силу над постановою органу виконавчої влади.

Щодо доводів касаційної скарги в частині визначення розміру аліментів без вирахування обов`язкових платежів до бюджету із заробітку (доходу), колегія суддів зазначила наступне.

Так, частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Наведений порядок визначення розміру аліментів передбачений у разі отримання платником доходів, що сплачуються із доходу після утримання обов`язкових податків і зборів, однак позивач таких платежів за спірний період не здійснював, а заборгованість за аліментами вирахувана загалом, виходячи з розміру середнього заробітку працівника в Бердичівському районі Житомирської області, пенсії боржника.

Верховний Суд наголосив, що у разі коли платник аліментів не працює, або одержує заробіток (дохід) у державі, з якою України не має договору про правову допомогу розмір щомісячних платежів встановлюється згідно з нормами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у відповідній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються з фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платника за приписами частини першої статті 70 цього Закону.

Так, встановивши, що дії державного виконавця щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів узгоджуються із вимогами статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 195 СК України і позивачем зазначений розрахунок не спростовано, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення апеляційних скарг.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо отримання дозволу на розміщення відходів.