Чи визнається запис, зроблений на диктофон, допустимим доказом

15 червня Верховний Суд колегією суддів Першої судової Палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 305/2022/14-к та встановив, чи визнається допустимим доказом запис на диктофоні, зроблений за власною ініціативою.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік повідомив потерпілому про те, що працівник правоохоронних органів попросив його підшукати когось з мешканців, щоб разом вчинити крадіжку майна з їхнього житла. Потерпілий запропонував чоловікові викрити останнього, не звертаючись до правоохоронних органів, та передав йому ключ від своєї квартири і диктофон для здійснення аудіо запису розмов з працівником правоохоронних органів.

Протягом  чотирьох днів, а саме 24, 24, 27, та 28 березня 2014 він відповідно до домовленості таємно записав на диктофон  розмову із працівником правоохоронних органів, під час яких вони обговорювали деталі вчинення крадіжки.

Водночас, до участі у викритті протиправних дій, були залучені інші громадяни, які заховались у вказаній кватирі та приготувалися затримати працівника правоохоронних органів. Однак чоловік зайшовши у квартиру по телефону повідомив працівника правоохоронних органів, що цінності зберігаються  в сейфі, який неможливо самостійно відімкнути або винести з квартири, та попросив допомоги. Останній почав організувати допомогу, однак цього дня жодних активних дій не вчинив.

Знайшовши посібника,  який залишився в автомобілі для подальшого транспортування сейфа, вони увійшли до квартири, та коли працівник правоохоронних органів намагався винести з квартири потерпілого металевий сейф, в якому знаходились гроші,  він був викритий та затриманий на місці злочину громадянами, тому не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність винуватості осіб у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення достатніми, належними та допустимими доказами, тому виправдав обвинувачених. Апеляційний суд погодився з таким висновком.

У касаційній скарзі прокурор зокрема, вважав, що  суд безпідставно визнав недопустимими доказами дані отримані під час записів за допомогою диктофона.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, судді ВС нагадали, що згідно з Рішенням Конституційного Суду від 20 жовтня 2011 року обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосування заходів, передбачених Законом України «Про оперативно розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Конституційний Суд України у цьому Рішенні зазначив, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оперативно розшукову діяльність»; відповідно до ч. 2 вказаної статті проведення такої діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами, крім визначених у ч. 1 цієї статті, заборонено.

Конституційний Суд України виходив з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-,  кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.

За змістом цього Рішення при оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння  злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 66 КПК 1960 року, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.

ВС підкреслив, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно із ч. 2 ст. 66 КПК 1960 року речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених у Конституції України, зокрема, внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом.

Так, у судовому засіданні було встановлено, що свідок здійснював аудіо записи своїх розмов із працівником правоохоронних органів на диктофон, який йому дав потерпілий саме з метою подальшого викриття у вчиненні злочину за допомогою зроблених записів, а надалі передав диктофон  працівникам правоохоронних органів.

Тобто записуючи на диктофон розмову із працівником правоохоронних органів, свідок за власною ініціативою здійснював оперативно-розшукову діяльність, що прямо заборонено законом. Ураховуючи, що ініціативні дії свідка та потерпілого щодо фіксування розмов на диктофон здійснено без попереднього дозволу суду, висновок суду про те, що цими діями були порушені права обвинуваченого, є обґрунтованим.

За наведених обставин судом правильно визнано недопустимими доказами фактичні дані, отримані під час здійснення аудіозаписів.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо отримання доказів шляхом надання дозволу на проведення позапланової перевірки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.