Верховний Суд роз’яснив, чим характеризується об’єктивна сторона залишення в небезпеці

Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 689/471/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік прийшов до місяця свого проживання, де його мати разом з іншою особою спільно вживали спиртні напої. Її син  приєднався до них та у ході вживання алкогольних напоїв між ним та матір’ю виникла суперечка, яка переросла в конфлікт, під час якого він за допомогою дерев`яного стільця, ударами кулаками рук та ногами наніс їй не менше 10 ударів у ділянки голови, не менше 12 ударів у ділянки тулуба, не менше 6 ударів у ділянки ніжних кінцівок, не менше 12 ударів у ділянки правої верхньої кінцівки та не менше 6 ударів у ділянки верхньої кінцівки.

Після отримання вищевказаних тілесних ушкоджень потерпіла вибігла до коридору будинку, де від  отриманих травм впала на підлогу. У цей момент син облив її тіло холодною водою і залишив на підлозі неопалюваного будинку. 

За несприятливих погодних умов, пов’язаних із низькою температурою навколишнього середовища, він залишив потерпілу в небезпечному для життя стані, при цьому,  маючи таку можливість, не надав їй допомогу, не повідомив нікого про подію, не доставив матір до найближчого лікувального закладу, не звернувся за кваліфікованою спеціалізованою медичною допомогою та не вжив інших заходів, спрямованих на врятування життя, що й спричинило смерть потерпілої, яка наступила від загального переохолодження тіла.

За вироком місцевого суду йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

У касаційній скарзі касатор зазначав, що за доказами, наданими стороною обвинувачення, судом не встановлено склад злочину, передбаченого частиною 3 статті 135 КК, а саме, об`єктивна та суб`єктивна сторони, адже, на думку адвоката, склад злочину, що передбачає залишення у небезпеці за своєю законодавчою конструкцією є формальним і вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває завідомо для обвинуваченого у небезпечному для життя стані, а обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є причинний зв`язок між залишенням у небезпеці та смертю особи, що й не було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що кваліфікація злочинів виступає обов`язковою і важливою структурною компонентою у системі елементів механізму реалізації кримінальної відповідальності. Тому складові елементи останньої - «суспільно небезпечне діяння» і «склад злочину» набувають значення обов`язкових елементів кваліфікації злочинів як підстави до висновку про наявність (чи відсутність) у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні певного злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, і потребують детального аналізу.

Термін «кваліфікація злочинів» досить широко використовується як у Законі України про кримінальну відповідальність, так і у кримінальному процесуальному законі, проте, легального (нормативно-правового) визначення поняття «кваліфікація злочинів» чинне законодавство не містить.

У доктрині кримінального права кваліфікація злочинів - це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, визначеному у кримінально-правовій нормі і закріпленої в законі про кримінальну відповідальність, поєднане з розмежуванням злочинів та відмежуванням їх від діянь, що не є злочинами.

За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

ВС зазначив, що за змістом статті 135 КК поставлення в небезпеку виступає як підстава до спеціального обов’язку надати допомогу особі, яка поставлена винним у небезпечний стан.

Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах.

Кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:

а) на особу було покладено спеціальний обов`язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку; б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.

ВС підкреслив, що обов`язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана надати їй допомогу.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною 3 статті 135 КК, визначається психічним ставленням особи до наслідків діяння у формі необережності (злочинної недбалості чи злочинної самовпевненості).

Колегія суддів звернула увагу на те, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника не оспорювалися фактичні дані, які надали можливість суду першої інстанції зробити висновок про доведеність винуватості за частиною 3 статті 135 КК. Проте саме суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина  1 статті 409 КПК).

Суд же касаційної інстанції при касаційному розгляді кримінального провадження виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення,  встановлених судом.

Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджений, розуміючи, що його матір знаходиться на підлозі неопалювального будинку в безпорадному стані, викликаному спричиненим тілесними ушкодженнями, алкогольним сп’янінням, облита водою, при несприятливих погодних умовах, пов`язаних з низькою температурою навколишнього середовища, залишив потерпілу у непристосованому для проживання приміщенні вищевказаного будинку, внаслідок чого поставив потерпілу у небезпечний для життя стан, при цьому маючи таку можливість, не надав їй допомогу, не повідомив нікому про вказане, не доставив матір до найближчого лікувального закладу, не звернувся за кваліфікованою, спеціалізованою медичною допомогою, не вжив інших заходів, спрямованих на врятування життя, що спричинило її смерть, яка наступила від загального переохолодження тіла.

Таким чином, доводи захисника не спростовують висновки суду про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 135 КК. Так, матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги не містять обґрунтування казусу щодо заподіяння шкоди потерпілій особі, що надавало б підстави для зміни чи скасування оскаржених судових рішень, як і відсутні підстави для твердження про умисне ставлення засудженого до наслідків злочину за відсутності касаційного приводу до погіршення становища засудженого.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився стосовно позбавлення права користування житловим приміщенням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.