Чи є недопустимим доказом диск з відеозаписом ДТП, отриманий не на підставі тимчасового доступу до речей і документів

Добровільне надання свідком стороні обвинувачення диска з відеозаписом ДТП, що було підтверджено ним у судовому провадженні, а не отримання його на підставі тимчасового доступу до речей і документів, не є підставою для визнання такого доказу недопустимим. Диск як матеріальний носій є способом збереження інформації з електронного документа і вважається його оригіналом, а тому є належним та допустимим доказом у кримінальному провадженні. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 333/1539/16-к.

Обставини справи

2 лютого 2016 року приблизно о 16:30, керуючи автомобілем, на задньому пасажирському сидінні якого перебували малолітні діти, дві особи рухалась по проїжджій частині Запоріжжя зі швидкістю не менше ніж 60 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті. В цей час у зустрічному напрямку рухався автобус, який здійснював міські пасажирські перевезення за маршрутом. Під час руху водій автомобіля, не врахувавши дорожньої обстановки, для зменшення своєї швидкості руху застосувала гальмування, внаслідок чого не впоралася з керуванням транспортного засобу, допустила занос автомобіля, після чого керований нею автомобіль виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автобусом.

Своїми діями водій порушила вимоги пунктів 12.1, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху. У результаті ДТП малолітня пасажирка автомобіля отримала тілесні ушкодження та була доставлена до обласної клінічної дитячої лікарні, де померла. Причиною смерті стали тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю.

Малолітній пасажир автомобіля отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Комунарським районним судом Запоріжжя жінку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортним засобом. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу засудженої залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, захисних в інтересах засудженої просив їх скасувати, стверджуючи, зокрема, що відеозапис із місця пригоди, який було досліджено в судовому провадженні, є недопустимим доказом. Захисник вважав, що цей відеозапис свідок самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. На переконання захисника, зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, оскільки він не є оригіналом відеозапису. Крім того, свідок пояснила суду, що файл із відеозаписом було пошкоджено та записано на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій. Колегія суддів ККС відхилила вказані доводи захисника у касаційній скарзі як необґрунтовані. На підставі частин 1, 2 ст. 93 КПК колегія суддів ККС вважає, що порядок отримання стороною обвинувачення від свідка за її ініціативою і доброю волею диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за її письмовою заявою на ім’я слідчого, що свідок підтвердила в судовому провадженні, не є підставою для визнання такого доказу недопустимим. Ураховуючи положення ч. 4 ст. 132 КПК, для оцінки потреб досудового розслідування потрібно враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження. При цьому отримання тимчасового доступу до речей, документів і за наявності підстав для того – розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів обумовлене необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів (ст. 163 КПК).

Суд вказав, що за відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляды тимчасового доступу до документів і речей. На думку Суду, доводи захисника про порушення судом вимог ч. 3 ст. 99 КПК із тих підстав, що наданий відеозапис є не оригіналом документа, а його копією, непереконливі. Колегія суддів ККС, відхиляючи доводи касаційної скарги в цій частині, виходила з того, що документом як одним із джерел доказів відповідно до ст. 99 КПК є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації. Згідно зі ст. 5 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», ДСТУ 7157:2010, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.03.2010 № 8 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив’язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Суд вказав, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об’єктивних даних про те, що наданий свідком оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, а в інший час чи спосіб або за інших обставин. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу. Твердження сторони захисту щодо пошкодження файлу з відеозаписом не ґрунтуються на об’єктивних даних щодо таких фактів. Ознаки пошкодження чи монтажу не підтверджені доказами у справі, не обґрунтовуються технічними висновками спеціалістів. Об’єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано. Сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом електронних документів, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнів у його достовірності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.