Що є визначальним для розмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу №381/1869/18, в якій досліджував питання розмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що чоловік завдав своїй дружині один удар кухонним ножем у ліву частину грудної клітки, від якого остання померла.

Під час судового розгляду чоловік свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, визнав частково, а саме – не заперечував факт заподіяння ножем тілесного ушкодження дружині. Натомість він заперечив наявність у нього умислу заподіяти смерть потерпілій. Стверджував, що хотів тільки налякати її.

Так,  за його словами, 21 березня 2018 року вранці він розпитував свою дружину, хто його побив, а жінка почала з нього насміхатися. Після цього він пішов у лазню, а дружина стояла на ґанку кепкувала з нього, говорила, що піде від нього жити до іншого. Після цього чоловік підійшов до потерпілої та, взявши ножа, вдарив її один раз. Куди саме спрямував ножове поранення, не пам’ятає. Стверджує, що запам’ятав те, що ніж був глибоко у її тілі.

У момент спричинення удару чоловік і жінка стояли один напроти одного, дружина – на сходинці ґанку, і за рахунок цього вони були майже на рівні. Під час нанесення удару чоловік не спотикався, стіл, на якому лежав ніж, знаходився ліворуч від дружини, він взяв його правою рукою. У подальшому він витягнув з тіла ніж, допоміг їх пройти в будинок та на її прохання почав викликати медичну допомогу.

За вироком суду першої інстанції чоловіка було визнано винуватим та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі, засуджений вказував, що його дії помилково кваліфіковано за ч.1 ст. 115 КК, оскільки умислу на вбивство потерпілої у нього не було.

Так, ВС підкреслив, що визначальним для розмежування умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є ставлення винного до наслідку у вигляді смерті. Якщо у складі умисного вбивства таке ставлення є умисним, то у складі злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК, це ставлення є необережним.

Розглядаючи справу, Верховний Суд також зазначив, що для розмежування умисного вбивства із умисним тяжким тілесним ушкодженням, що спричинило смерть необхідно встановити ставлення винного до наслідку у вигляді смерті. При цьому потрібно врахувати те, що винний може вчинити умисне вбивств як з прямим, так і з непрямим умислом. Якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, то йдеться про вчинення нею відповідних діянь із прямим умислом.

ВС зазначив, що якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання, то має місце вчинення відповідних діянь з непрямим умислом. У разі вчинення діяння із непрямим умислом, особа хоч і не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, однак припускає їх настання.

У цьому кримінальному провадженні засуджений послідовно стверджує, що не бажав настання смерті своєї дружини. Проте спричинення одного ножового проникаючого удару у грудну клітку зліва створює безпосередню загрозу настання наслідку у вигляді смерті людини. Такий характер, локалізація тілесного ушкодження, знаряддя, яким воно заподіяне, вказують на наявність у винного умислу на спричинення смерті потерпілій. Кількість ударів ножем у життєво важливий орган (один удар), поведінка винного після вчинення злочину (виклик швидкої медичної допомоги) дають підстави зробити висновок, що засуджений діяв з непрямим умислом на спричинення смерті потерпілій.

ВС підкреслив, апеляційний суд, обґрунтовуючи кваліфікацію дій засудженого, правильно наголосив, що він спричинив потерпілій із значною силою удар ножем, локалізація цього поранення - грудна клітка, де розміщені життєво важливі органи (зокрема, серце та легені).

Твердження сторони захисту про те, що подальша поведінка засудженого свідчить про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілої (виклик швидкої медичної допомоги, утримання рани, поріз собі вен) колегія суддів відхиляє. Такі дії засудженого після спричинення смертельного ножового поранення можуть свідчити про дієве каяття винного, жаль з приводу вчиненого.  Однак у цьому кримінальному провадженні вони не спростовують правильності висновків судів про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК.

ВС наголосив, той факт, що засуджений заздалегідь не підшукував ножа для вчинення злочину та не приховував його, також не впливає на висновок про кваліфікацію  дії за ч.1 ст. 115 КК. Засуджений, маючи непрямий умисел на заподіяння смерті своїй дружині, діяв на власний розсуд, використовуючи при цьому знаряддя злочину, яке було поблизу нього.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, у чому полягає принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.