Суддя оскаржив до Верховного Суду розрахунок його окладу, виходячи із зменшеного прожиткового мінімуму: що вирішив ВС

Як відомо, і у 2021, і у наступному 2022 році при розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовується зменшений прожитковий мінімум – 2102 грн. Так встановлено законом про державний бюджет. Цей мінімум є особливим, бо не застосовується стосовно осіб, які не є чиновниками чи суддями – у звичайних громадян від складатиме в 2022 році 2481 грн.

Касаційний адміністративний суд ВС 30 листопада виніс постанову у справі, яка стосувалася застосування такого мінімуму при розрахунку посадового окладу (справа № 360/503/21).

Обставини справи

Матеріалами справи підтверджено, що розмір суддівської винагороди судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, який виступає позивачем у даній справі, за січень 2021 року склав: оклад судді (14 робочих днів) - 51  111,79 грн; вислуга років 30% - 15  333,54 грн; надбавка за наукову ступінь 15% - 7666,77 грн; відпустка 5 робочих днів - 26  468,60 грн; індексація - 63,56 грн.

Листом ТУ ДСА в Луганській області від 23.01.2021 повідомлено позивача про нарахування суддівської винагороди позивачу з січня 2021 року у відповідності до статті 7 Закону «Про Державний бюджет на 2021 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, з чим позивач не погоджується.

У січні 2021 року суддя звернувся до суду з позовом до ТУ ДСА, в якому просив:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за січень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн;

- зобов`язати ТУ ДСА провести нарахування та виплату суддівської винагороди за січень 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів тощо.

На обґрунтування позовних вимог указував на те, що відповідно до ч. 3 статті 135 Закону «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн, однак відповідачем за січень 2021 року нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2102 грн, що є меншим, ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці.

Зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це суди зазначають про необхідність звернення до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми, на думку суду, доповнять ч. 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Отже, суди зазначають, що з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач як територіальний орган ДСА, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів у межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, нараховуючи та здійснюючи виплату суддівської винагороди позивачу за лютий 2021 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, позивач указує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №  1082-ІХ в частині можливості визначення розміру суддівської винагороди на підставі застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн.

Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи посилається частина третя статті 135 Закону «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VІІІ на «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» або ж вона, як і в 2016-2020 роках, посилається на «прожитковий мінімум для працездатних осіб», розмір якого на 2021 рік чітко встановлений в статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Крім того, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи є запровадження у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-ІХ такої величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», спробою зменшення обсягу прав і гарантій суддів та зміни законодавчого регулювання, передбаченого у спеціальному Законі «Про судоустрій і стаутс суддів» № 1402-VІІІ, статті 130 Конституції України.

ТУ ДСА відзив на касаційну скаргу не подало.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Колегія суддів КАС ВС констатувала, що «заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним».

«Тому неправильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачеві у задоволенні позову, з підстав, що наведені у рішеннях, які переглядаються.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №  1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

…Для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

У цьому зв`язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону №  1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму. Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Нагадаємо, що в цій справі позивач заявив позов до ТУ ДСА України в Луганській області, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом, колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до ТУ ДСА України в Луганській області. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та направив у зв`язку з цим справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належний суб`єктний склад відповідача (відповідачів) у цих правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій відмовлено позивачу у позові, а тому ними не досліджувалося питання правильності та обґрунтованості розрахунку суми, що пропонується позивачем до стягнення», - зазначив КАС ВС.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Тому КАС ВС скасував рішення першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.