Коли можливе виселення особи з житла без надання іншого: позиція ВС

16:20, 16 февраля 2022
Вселились в квартиру з метою догляду за хворими родичами: чи набувають самостійного права користування житлом.
Коли можливе виселення особи з житла без надання іншого: позиція ВС
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Верховний Сул у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 554/17676/14-ц, в якій акцентував увагу на тому, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради про визнання його членом сім`ї квартиронаймача, визнання за ним права користування житловим приміщенням - квартирою з реєстрацією місця проживання.

На обґрунтування уточнених позовних вимог вказав, що після смерті дружини та сина, його дядько потребував постійної допомоги та догляду, часто хворів, з родини у нього залишився лише позивач. Враховуючи, що дядько проживав у просторій квартирі, а позивач не мав власного житла, позивач прийняв рішення переїхати разом із дружиною до дядька. З того часу вони почали проживати у квартирі втрьох. Враховуючи, що позивач проживає у квартирі з 2014 року по теперішній час як член сім`ї наймача і сплачує за користування житлом та комунальні послуги, на підставі статті 64 ЖК України набув право користування цією квартирою після смерті дядька, оскільки іншого житла не має.

Справа розглядалась судами неодноразово. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог  про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що він був членом сім`ї, оскільки не надав належних та допустимих доказів постійного з ним проживання та ведення спільного господарства.

Також позивач не довів дотримання порядку вселення до наймача, що є обов`язковим для набуття права користування жилим приміщенням, а також не надав жодного доказу на підтвердження того, що дядько виявляв бажання на вселення його у займану квартиру та що вживав з приводу цього передбачені законом заходи, що члени його сім`ї надавали згоду на вселення позивача у займану квартиру у встановленому законом порядку.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги КП про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі за зустрічним позовом були зареєстровані у спірній квартирі 17 лютого 2016 року та 12 травня 2016 року на підставі рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 грудня   2015 року та ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року, які в подальшому були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, малолітній ОСОБА_3 був зареєстрований після народження разом зі своїми батьками 5 червня 2019 року. Тому відсутні правові підстави для користування відповідачами спірною квартирою, що належить територіальній громаді міста Полтави, ордер на їх вселення наймодавцем не видавався, договір найму не укладався, що свідчить про те, що відповідачі самовільно зайняли спірну квартиру, без відповідних документів, що є підставою для вселення та право користування квартирою, а тому підлягають виселенню з неї.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

ВС також нагадав, що у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 577/4979/15-ц (провадження № 61-746св17) зроблений висновок, що за змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у спірній квартирі зареєстрований не був, на час смерті наймача був зареєстрований за іншою адресою і належних доказів на отримання письмової згоди наймача на його вселення до житлового приміщення не надав.

Також позивач не довів, що він був членом сім`ї наймача, оскільки не надав належних та допустимих доказів постійного з ним проживання та ведення спільного господарства. Тому суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права користування спірною квартирою.

Також ВС зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули увагу та не надали жодної оцінки довідці ГУ ДФС у Полтавській області від 18 квітня 2018 року № 8832/10/16-31-08-01-18, відповідно до якої доходів дядька за 1-4 квартали 2014 року відсутні, та довідці Другої міської клінічної лікарні міста Полтави від 5 квітня 2018 року  № 01-677, відповідно до якої наймач хворів на цукровий діабет ІІ типу з 2009 року, був інсулінозалежний, а останній рецепт отримали родичі, що спростовують доводи відповідачів у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки такі довідки не свідчать про вселення та постійне проживання у спірній квартирі.

Також позивачем не було надано доказів, що за життя наймачем квартири вчинялися дії щодо надання згоди на постійне вселення позивача у спірну квартиру як члена сім`ї наймача. А особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, виходячи з того, що позивач не довів факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання як член сім`ї наймача, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання членом сім`ї наймача та права користування житловим приміщенням.

Щодо зустрічних позовних вимог міської ради про виселення ВС зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову та виселення відповідачів, не врахували належним чином принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача в аспекті  статті 6 Конвенції.

Суди не взяли до уваги, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві, та не оцінив таке виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

ВС підкреслив, що суди не встановили, чи мають відповідачі за зустрічним позовом інше місце проживання, яке буде придатне для малолітньої дитини, не врахували, чи дотримано принцип пропорційності при позбавленні відповідачів разом з малолітньою дитиною житла, яке є постійним їх місцем проживання з 2014 року, чи не покладено на родину, у якій також наявна малолітня дитина, надмірний тягар виселення їх із спірної квартири.

Враховуючи, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не здійснив належну оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу, як невід`ємної складової верховенства права у питанні захисту права власності особи як власника майна та приватних осіб з точки зору розв`язання проблеми їх виселення з майна власника, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про виселення відповідачів є передчасним.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що справа в частині зустрічних позовних вимог про виселення підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного всебічного та об’єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився про істотне збільшення вартості майна подружжя.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВа також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Действительно ли 2 млн человек рискуют оказаться в розыске в результате нового закона о мобилизации – прямой эфир
Telegram канал Sud.ua
Действительно ли 2 млн человек рискуют оказаться в розыске в результате нового закона о мобилизации – прямой эфир
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Данило Гетманцев
    Данило Гетманцев
    голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики
  • Михайло Ніколаєв
    Михайло Ніколаєв
    суддя Господарського суду Чернівецької області
  • Сергій Чванкін
    Сергій Чванкін
    голова Київського районного суду м. Одеси