Само лишь цитирование в постановлении Верховного Суда нормы права не является его правовым заключением, - ВС высказался по поводу оснований кассационного обжалования

Основанием для кассационного обжалования является неучет вывода Верховного Суда именно относительно применения нормы права, а не любого вывода, сделанного судом кассационной инстанции в обоснование мотивировочной части постановления.

Само лишь цитирование в постановлении Верховного Суда нормы права также не является его правовым выводом о том, как должна применяться норма права в подобных правоотношениях.

Неучет вывода Верховного Суда о применении нормы права, в частности, имеет место тогда, когда суд апелляционной инстанции, ссылаясь на норму права, применил ее иначе (не так, иным образом истолковал и т. п.), чем это сделал Верховный Суд по другому делу. На этом акцентировал внимание Верховный Суд в постановлении от 11 апреля 2023 года по делу №910/12405/21.

Обставини справи

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу ПАТ «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду.

В цій справі позов було подано АТ «ДТЕК Дніпроенерго» до ПАТ «Укренерго» про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідача стосовно надання/скасування диспетчерських команд та щодо розрахунків небалансів  електричної енергії АТ «ДТЕК Дніпроенерго», здійснених у визначені часові проміжки.

Позов було обґрунтовано тим, що відповідачем було порушено умови укладеного між сторонами договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління) обслуговування.

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду позов було задоволено повністю.

У касаційній скарзі ПАТ «Укренерго» не погоджувалося з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зазначало про застосування судами статті 16 Цивільного кодексу і статті 20 Господарського кодексу щодо ефективного способу захисту порушеного права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Плати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі  № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Скаржник наголошує, що заявлені у цій справі вимоги про визнання незаконними дій та бездіяльності не призведуть до поновлення порушеного права позивача та не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки механізм виконання такого рішення відсутній.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд звернув увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо способу захисту цивільного права, яке має бути захищене судом у спосіб, який є ефективним), викладених Верховним Судом у постановах, зокрема у справах:  від 22.08.2018 у справі  № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 зі справи № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Верховний Суд зазначає, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду в справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі.

Щодо способу захисту

Приймаючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача задля забезпечення правової визначеності учасників спірних правовідносин та поновити права і інтереси ТОВ «ДТЕК Дніпроенерго» шляхом встановлення обґрунтованості нарахування небалансів, що може впливати на обов`язки щодо розрахунків між учасниками балансуючої групи.

Верховний Суд погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій та вважає за необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 Верховним Судом розглядалася питання вирішення виключної правової проблеми визначення належних способів захисту прав та інтересів у спорах щодо правової визначеності при виконанні договірних зобов`язань.

Зокрема, у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду зазначено таке:

«Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (пункт 75).

Згідно із частиною другою статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (пункт 76).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (пункт 77).

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; пункт 78).

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором (пункт 79).

Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення (пункт 80).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 87)».

З урахуванням цього Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований, виходячи з конкретних обставин цієї справи, та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача у правовій визначеності стосовно належного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги, які стосуються питань, пов`язаних із встановленням обставин справи, та з оцінкою доказів у ній,  не узгоджуються з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, що не є подібними з правовідносинами у справі №910/12405/21.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, а тому касаційне провадження в цій частині необхідно закрити згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.  

Також скаржником наводилася така підстава касаційного оскарження, як  відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 4.18.2 пункту 4.18 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307, пункту 1.5 розділу 1 глави VII Кодексу системи передачі, статей 44, 68 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. При цьому, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Як випливає зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також аргументи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами попередніх інстанцій з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, яка розглядається, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

З таких міркувань та враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність позовних вимог оскільки: з врахуванням наданого позивачем висновку комплексної інженерно-технічної експертизи, а також приписів чинного законодавства встановлено, що внаслідок непослідовних дій ПАТ "Укренерго" та через ігнорування відповідачем обов`язків щодо балансування системи (в тому числі щодо прогнозування загального електроспоживання) учасники балансуючої групи повинні були виконувати команди, які технічно виконати неможливо; позовні вимоги є обґрунтованими; позивач правильно визначився зі способом захисту, який може бути застосований виходячи з конкретних обставин цієї справи та який є ефективним для захисту порушеного інтересу позивача задля забезпечення правової визначеності учасників спірних правовідносин і поновити права та інтереси ТОВ "ДТЕК Дніпроенерго" шляхом встановлення обґрунтованості нарахування небалансів, що може впливати на обов`язки щодо розрахунків між учасниками балансуючої групи, - Верховний Суд вважає, що підстави для формування висновку названого Суду з питання, заявленого скаржником у касаційній скарзі, відсутні.

Таким чином,  скаржником не доведено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Разом з цим, доводи скаржника щодо процесуальних порушень під час розгляду справи, які полягають, зокрема, у прийнятті наданого позивачем висновку експерта від 05.10.2021№020-АНО/21 як такого, що поданий з пропуском встановленого процесуального строку, Верховний Суд вважає помилковими, адже, як вбачається з матеріалів справи, позивач надав цей  висновок експерта до закінчення підготовчого засідання, і місцевий господарський суд з`ясував питання можливості його прийняття у підготовчому провадженні, що відповідає нормам чинного процесуального законодавства, яке, в свою чергу, не визначає обов`язку сторони, в даному випадку позивача, повідомляти суд одночасно з подачею позовної заяви про звернення чи про бажання звернутись до експертної установи для проведення експертного дослідження за його зверненням.

Відхиляючи доводи відповідача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, суд касаційної інстанції акцентує увагу на тому, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження - пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Врешті, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ПАТ «Укренерго» в частині оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та  постанову суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.