Правомерность решения регистратора об отказе в государственной регистрации права собственности – позиция Верховного Суда

15:00, 17 марта 2024
Верховный Суд высказался относительно оснований для отказа в проведении государственной регистрации права собственности с учетом существования противоречия между заявленными требованиями и удостоверяющими документами.
Правомерность решения регистратора об отказе в государственной регистрации права собственности – позиция Верховного Суда
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Верховный Суд в кассационном порядке пересмотрел административное дело по иску физического лица к государственному регистратору о признании противоправным и отмене решения ответчика об отказе в государственной регистрации права собственности за истцом и обязательства провести такую регистрацию.

Обставини справи

Державний реєстратор відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за позивачкою на підставі договору іпотеки на підставі – у зв’язку з існуванням суперечності між заявленими вимогами та документами, що їх посвідчують.

Державний реєстратор після перевірки відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень встановив, що існує судове рішення, яке набрало законної сили, яким вимоги позивачки на предмет іпотеки задоволено за процедурою згідно зі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» – шляхом надання позивачці права продати її від власного імені будь-якій третій особі-покупцю за ціною не нижче звичайної ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на момент продажу.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову.

Суд керувався тим, що однією з підстав відмови у проведенні державної реєстрації права власності відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

У ч. 2 ст. 24 цього ж Закону передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Водночас, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема судового рішення, що набрало законної сили, стосовно набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Суд врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

З огляду на зроблену оцінку державним реєстратором суті судового рішення, що набрало законної сили, резолютивна частина якого не узгоджується із заявленими вимогами позивачки у даній судовій справі щодо державної реєстрації, Суд вказав на правильність висновків судів попередніх інстанцій про правомірність відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за позивачкою, оскільки вона фактично здійснює стягнення на один і той самий предмет іпотеки в різні способи.

Стосовно доводів позивачки про те, що відмова державного реєстратора у проведенні реєстрації за нею права власності на квартиру є протиправною та свідчить про обмеження її права на задоволення вимог на предмет іпотеки, Суд зазначив таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі ст. 370 КАС України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

На цій підставі Суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок щодо порядку застосування положень ст.ст. 37 та 38 Закону України «Про іпотеку» та п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у взаємозв`язку з положеннями ст. 129-1 Конституції України, ст. 370 КАС України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:

  • державний реєстратор перед проведенням реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна зобов`язаний перевірити усю доступну інформацію стосовно вказаного об`єкта в офіційних реєстрах, у тому числі наявність судових рішень щодо цього об`єкта в Єдиному державному реєстрі судових рішень;
  • існування судового рішення, яке набрало законної сили, резолютивна частина якого не встановлює набуття заявником права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації прав на такий об`єкт.

Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №520/7983/21 (адміністративне провадження №К/990/30826/23).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Наталія Сидор
    Наталія Сидор
    суддя Львівського окружного адміністративного суду