Военнослужащего за совершение домашнего насилия лишили дополнительного вознаграждения на два месяца – что решил Верховный Суд

Верховный Суд 20 марта вынес решение по делу 560/7178/22, которое касалось правомерности лишения на два месяца выплаты дополнительного вознаграждения военнослужащему, совершившему домашнее насилие.

Так, 8 березня 2022 року позивач був призваний на військову службу. Постановою райсуду від 25 квітня 2022 року його притягнули до адмінвідповідальності у вигляді штрафу за ч. 2 статті 173-2 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї відносно своєї колишньої дружини, два протоколи про адмінправопорушення 18 березня 2022 року та 11 квітня 2022 року).

На підставі протоколів наказами командира військової частини вирішено не виплачувати позивачу додаткову винагороду у розмірі 30 тис. грн за березень та квітень 2022 року.

На звернення позивача військова частина повідомила про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди, оскільки відповідно до п. 10 рішення Міністра оборони від 25 березня 2022 року №248/1298 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включаються військовослужбовці, які в тому числі вчинили інші дії (бездіяльність), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення – за  місяць, у якому здійснено таке правопорушення.

Військовослужбовець звернувся до суду з позовом до військової частини, в якому просив суд визнати протиправними позбавлення щомісячної додаткової винагороди за березень, квітень і зобов`язати її виплатити.

Вказав, що військова частина застосувала до нього подвійну юридичну відповідальність, оскільки на підставі протоколів про вчинення фізичного насильства у сім`ї він вже оштрафований.

Рішенням Хмельницького окружного адмінсуду в задоволенні позову відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду рішення Хмельницького ОАС скасовано та адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, військова частина звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду. На переконання скаржника суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено факту порушення позивачем військової дисципліни. Такі висновки суду апеляційної інстанції спростовуються наявними у справі матеріалами, зокрема, службовою характеристикою позивача, його рапортом від 26 березня 2022 року, рапортами військовослужбовців військової частини та іншими документами, які являються безспірним доказом недбалого ставлення позивача до виконання покладених на нього обов`язків та систематичного порушення військової дисципліни.

Відповідно до наведених вище вимог статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та вимог статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Згідно з абзацом 17 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат зобов`язаний і під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.

Також в/ч не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що інструкція Міністра оборони, доведена телеграмою №248/1298 від 25 березня 2022 року, не є джерелом права в розумінні Конституції України та КАС України, та не може застосовуватись оскільки її положення обмежують встановлені законом права військовослужбовців на гідну заробітну плату. Відповідач стверджує, що Міністром оборони в силу своїх повноважень прийнято необхідне та справедливе рішення, яке з метою дисциплінування військовослужбовців.

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд зазначив, що має дати відповідь на питання чи можна військовослужбовцю не виплатити додаткову винагороду у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення - домашнього насильства, відповідальність за яке встановлено статтею 173-2 КУпАП.

Поняття «додаткової винагороди», як зазначено у постанові Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22, входить у поняття «грошове забезпечення» (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ), так само відповідає визначенню поняття «заробітна плата».

Порядок виплати додаткової винагороди, як складової грошового забезпечення, про яку мовиться у адміністративному позові, визначається пунктом 1 Постанови №168 (у редакції станом на 28 лютого 2022 року), у якій зокрема установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, додаткова винагорода відповідно до висновків Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22, яка передбачена Постановою №168, встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Втім, для того щоб дати відповідь на порушене перед Судом в межах касаційної скарги питання, необхідно звернутися до аналізу нормативних приписів, які визначають умови та механізм невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, передбачених Постановою №168, яка підлягала застосуванню судами попередніх інстанцій, а також наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам».

Так, грошове забезпечення передбачене пунктом 15 Розділу I «Загальних положень» Постанови №168, не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, питання невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, яке є предметом спірних правовідносинах, Постанова №168 не врегульовує.

У той же час абзац четвертий пункту 5 розділу XVI Порядку №260 врегульовує питання щодо невиплати військовослужбовцям щомісячної премії.

Так, на час виникнення спірних правовідносин абзац четвертий пункту 5 розділу XVI Порядку №260 визначав, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини.

Пізніше наказом Міністерства оборони №44 від 25 січня 2023 року, який застосовується з 1 лютого 2023 року, законодавець врегулював це питання доповнивши Порядок №260 розділом XXXIV. Відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема вчинили інші дії (бездіяльність), за які судом прийнято рішення про притягнення до відповідальності за вчинення кримінального, військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова (вирок) надійшла до військової частини.

Судами попередніх інстанцій було надано оцінку рішенню Міністра оборони України, доведеному телеграмою №248/1298 від 25 березня 2022 року, яке винесено з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, якою серед іншого було вирішено питання невиплати додаткової винагороди. У пункті 10 рішення Міністра оборони України, зокрема встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включаються військовослужбовці, у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.

Верховний Суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин питання невключення до наказів виплати додаткової винагороди військовослужбовців у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, було врегулювано лише зазначеним рішенням Міністра оборони №248/1298 від 25 березня 2022 року.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України (дія якого застосовується із 24 лютого 2022 року). Таким чином, прийняття Міністром оборони рішення у вигляді телеграми №248/1298 від 25 березня 2022 року з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, якою серед іншого було визначено питання невиплати додаткової винагороди, в силу пункту 17 Порядку №260 було здійснено ним на виконання своїх повноважень.

Викладене свідчить що суди попередніх інстанцій неправильно зрозуміли/застосували зміст вказаного рішення Міністра оборони України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що правовий статус військовослужбовців України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права та обов`язки, пов`язані з проходженням військової служби, а також встановлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту правового статусу (постанова Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22), Верховний Суд висновує, що передбачене Постановою №168 грошове забезпечення військовослужбовців пов`язане саме із виконанням обов`язків військової служби, відповідно невиплата додаткової винагороди як складової грошового забезпечення, повинно бути пов`язане із виконанням/невиконанням військовослужбовцями обов`язків саме військової служби, а не поза межами її здійснення.

Отже, пункт 10 рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298, яким передбачено умову невключення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, а в контексті спірних правовідносин, невиплата додаткової винагороди у разі вчинення дій, які мають ознаки адміністративного правопорушення, слід пов`язувати з проходженням військової служби.

На підставі системного аналізу норм Закону №2011-ХІI, Постанови №168, Порядку №260 та рішення Міністра оборони України №248/1298 Верховний Суд дійшов висновку, що військовослужбовцю може бути не виплачено додаткову винагороду у разі вчинення ним адміністративного правопорушення пов`язаного із проходженням військової служби, а не за адміністративне правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтею 173-2 КУпАП.

Враховуючи те, що позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП (домашнє насильство), тобто на загальних підставах, а не за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, у цьому випадку його не може бути позбавлено права на виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою №168.

За таких обставин, вірними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позбавлення позивача права на винагороду за березень, квітень 2022 року є неправомірним та порушує встановлені законом права на гідну заробітну плату (грошове забезпечення) у період дії воєнного стану.

Беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку №260, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України, із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції слід виключити висновки про те, інструкція Міністра оборони України, доведена телеграмою №248/1298 від 25 березня 2022 року не є джерелом права в розумінні Конституції України та КАС України, та не може застосовуватись оскільки її положення обмежують встановлені законом права військовослужбовців на гідну заробітну плату.

Стосовно доводів касаційної скарги про необхідність дотримання вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ та вимог Дисциплінарного статуту ЗСУ, то, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач притягнутий до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого статтею 173-2 КУпАП, а не відповідно до зазначених нормативних актів, які регулюють питання проходження військової служби.

Тому Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання протиправними дій військової частини щодо позбавлення позивача додаткової винагороди за березень, квітень 2022 року, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання нарахувати і виплатити таку винагороду.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.