Верховный Суд определил особенности применения пресекательного срока реализации права на одноразовую денежную помощь

В производстве Верховного Суда находилось административное дело по иску физического лица к Департаменту внутренней безопасности Национальной полиции Украины о признании противоправным отказом в назначении и выплате истцу одноразового денежного пособия в связи с установлением III группы инвалидности, наступившей в результате травмы, полученной при исполнении им служебных обязанностей, связанных с исполнением полномочий и основных задач милиции, и обязать Департамент назначить и выплатить соответствующую помощь.

Позивач вважав, що відмова відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги на підставі того, що минуло три роки з дня виникнення права на її отримання, є протиправною. На обґрунтування своїх доводів позивач посилався на те, що ним вчинялися активні дії для отримання одноразової грошової допомоги, водночас, у зв`язку із неналежним оформленням документів, які дають право на отримання вказаної допомоги, встановлений частиною шостою статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII, строк був пропущений.

Позивач звернув увагу, що Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11 січня 2016 року, визначено, що за належне оформлення документів, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідають органи поліції, а не особа, яка за такою допомогою звертається; посадові особи органів поліції, згідно пункту 2 розділу ІІІ вказаного Порядку повинні сприяти особам, які мають право на призначення одноразової грошової допомоги, в отриманні та оформленні ними необхідних документів, чого з боку відповідача здійснено не було.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково: визнали протиправною відмову Департаменту у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та зобов’язали повторно розглянути його заяву та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Суди керувалися тим, що відповідач, розглядаючи заяву позивача, не врахував обставин того, що установлений частиною шостою статті 100 Закону №580-VIII строк пропущений позивачем з об`єктивних та незалежних від нього обставин.

Верховний Суд частково погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, однак, вважав за необхідне змінити мотивувальну частину судових рішень.

Суд врахував наявні у справі докази, на підставі яких суди попередніх інстанцій встановили, що позивач отримав травму в період проходження служби при виконанні службових обов`язків; позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (через хворобу); інвалідність встановлена позивачу до моменту звільнення зі служби в поліції.

На цій підставі Суд погодився із судами попередніх інстанцій про виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Водночас, суди встановили, що позивач порушив строк реалізації свого права на одержання такої допомоги, визначений частиною шостою статті 100 Закону №580-VIII, відповідно до якої особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Враховуючи судову практику щодо порядку застосування положень частини шостої статті 100 Закону №580-VIII, Верховний Суд наголосив, що зміст положень цієї норми свідчить про те, що законодавець встановив преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода) трирічний строк, яким обмежено строк реалізації особою свого права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, який обраховується безпосередньо з дати її встановлення або дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

У той же час, не вважається завершеним строк, за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за реалізацією відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Верховний Суд зазначив, що, за загальним правилом, преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) строк не підлягає поновленню, водночас, у виключних випадках строк може вважатися таким, що розпочався пізніше або є незавершеним, а особа такою, що не втратила соціальні гарантії, які надані їй законом, зокрема, у даному випадку, можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Такий виключний випадок повинен передбачати у сукупності такі умови:

наявність непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними та об`єктивними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та/або поважних причин, які не залежали від волі та дій особи, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом;

відсутність підстав стверджувати про можливу бездіяльність (недобросовісність) особи, що може виражатися у її незацікавленості у дотриманні встановлених строків або умисному ухиленні від вчинення необхідних активних дій, передбачених законодавством;

вчинення особою відповідних активних дій з метою реалізації свого права на передбачені законом соціальні гарантії (отримання одноразової грошової допомоги).

При цьому вчинення особою активних дій включає в себе наявність підтвердженого факту звернення такої особи в межах встановленого трирічного строку за належною їй соціальною виплатою (що свідчить про волевиявлення особи вчасно реалізувати її право на отримання допомоги), невідкладне оскарження в судовому порядку відмови суб`єкта владних повноважень у призначенні такої виплати та/або інших дій (рішень) чи бездіяльності, що виявлені за наслідками такої відмови (неналежне/невчасне оформлення уповноваженими суб`єктами документів, які є підставою для отримання відповідної соціальної виплати, наприклад, постанови ВЛК, акта розслідування нещасного випадку, акта, що свідчить про причини та обставини поранення, довідки МСЕК), і які перешкоджають реалізації права на отримання такої допомоги при повторному зверненні (що демонструє готовність особи захистити своє право і довести неправомірність дій суб`єкта владних повноважень з метою отримання належної їй соціальної виплати).

За висновком Верховного Суду, лише доведена і перевірена судом наявність дійсно непереборних обставин, які пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, об`єктивних поважних причин, які не залежали від волі та дій особи, а також вчинення особою активних дій, які свідчать про її намір вчасно реалізувати своє право на отримання допомоги та демонструють готовність особи захистити своє право і довести неправомірність дій суб`єкта владних повноважень з метою отримання належної їй соціальної виплати у сукупності можуть слугувати підставами для визначення судом іншої дати початку обрахунку строку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги або дати його завершення.

Застосовуючи вказані вище висновки до цієї справи, Верховний Суд зазначив, що можливість належним чином безперешкодно реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги згідно частини першої статті 97 Закону №580-VIII, а саме з безпосереднім дотриманням, зокрема, положень пунктів 5 та 6 розділу ІІI Порядку № 4, виникла у позивача лише після набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправною та скасування постанови медичної (військово-лікарської) комісії і повторно проведеного службового розслідування, за наслідками якого складено новий акт розслідування нещасного випадку форми та акт про нещасний випадок, затверджений Міністром внутрішніх справ України 26 грудня 2022 року.

З огляду на вищезазначене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати завершеним встановлений частиною шостою статті 100 Закону №580-VIII строк, з огляду на наявність об`єктивних та незалежних від позивача обставин, що у своїй сукупності унеможливили вчасну реалізацію позивачем його права на отримання одноразової грошової допомоги. Вказане свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог особи до Департаменту про визнання неправомірною його відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції.

Постанова Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 340/2259/23 (адміністративне провадження № К/990/6592/24).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.