Государство обязано обеспечивать на получение пенсионных выплат, независимо от места жительства – Верховный Суд

29 ноября 2024 г. Верховный Суд в составе Кассационного административного суда рассмотрел дело №160/20613/21 по кассационной жалобе гражданки Украины, которая обжаловала отказ Пенсионного фонда Украины в возобновлении выплат пенсии. Истица указывала, что прекращение выплат с 2001 года было обусловлено ее проживанием за границей, а соответствующие положения законодательства, которые предусматривали такое условие, были признаны неконституционными Решением Конституционного Суда Украины №25-рп/2009. В то же время, Пенсионный фонд аргументировал свою позицию отсутствием механизма выплат пенсий лицам, проживающим в государствах, с которыми не заключены соглашения о социальном обеспечении.

Різність підходів сторін до спору полягала у тлумаченні юридичних наслідків рішення Конституційного Суду України. Позивачка наполягала на поновленні виплат з моменту їх припинення, оскільки це суперечить її конституційному праву на соціальний захист. Пенсійний фонд посилався на відсутність законодавчого механізму відновлення виплат після 2009 року, наголошуючи на тому, що позивачка мала ініціювати відповідну адміністративну процедуру.

Верховний Суд, ухвалюючи своє рішення, детально проаналізував конституційні та міжнародні гарантії права на соціальний захист.

Конституція України гарантує право на соціальний захист (стаття 46), що включає забезпечення у старості, незалежно від місця проживання. Це право не може бути обмежене за жодних умов, окрім випадків, передбачених Основним Законом.

Принцип рівності та недискримінації (стаття 24 Конституції) виключає можливість встановлення привілеїв чи обмежень за місцем проживання. Пенсії є складовою права власності, що охороняється статтею 41 Конституції, і не можуть бути припинені через відсутність реєстрації місця проживання в Україні.

Суд звернув увагу, що відсутність механізму відновлення виплат пенсій після 2009 року є прикладом порушення принципу належного урядування. Це створює перешкоди для ефективного захисту прав громадян і не відповідає міжнародним стандартам.

У пункті 33 постанови Суд додатково наголосив, що Україна зобов’язана відповідно до Конституції піклуватися та захищати своїх громадян, які перебувають за межами держави. Це гарантує не лише формальне право на соціальний захист, але й дієві механізми його реалізації, незалежно від території проживання громадянина.

Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Стаття 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються:

1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:

a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;

b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права "Права людей похилого віку" Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.

Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у розгляді справи через пропуск строку звернення до суду, та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, зауваживши, що суди зобов’язані оцінити обставини припинення виплат пенсії та забезпечити відновлення права позивачки відповідно до чинного законодавства.

Два основних правових висновки Верховного Суду:

Право на отримання пенсійних виплат як складова соціального захисту є невідчужуваним і гарантується Конституцією та міжнародними зобов’язаннями України. Держава зобов’язана забезпечувати це право незалежно від місця проживання особи.

Припинення виплат пенсій через відсутність механізму їх реалізації після визнання відповідних норм неконституційними є неприпустимим. Виплати повинні поновлюватися автоматично, без прив’язки до строків звернення до суду, якщо їх припинення було зумовлене , вчиненим суб’єктом владних повноважень.

Постанова Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі №160/20613/21, адміністративне провадження № К/990/10041/24.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.