Судья ВС Василий Крат проанализировал на примерах судебной практики проблематику выселения в современных условиях

Как соотносятся нормы ГК Украины, Жилищного кодекса УССР и Законов Украины, регулирующих жилищные вопросы, как найти баланс между правом на жилье и правом собственности в споре о выселении и какие решения суд принимал в нетипичных жилищных спорах, рассказал судья Верховного Суда в Кассационном гражданском суде Василий Крат на XXI научно-практической конференции «Состояние и основы реформирования гражданского и жилищного законодательства Украины», передает официальный сайт ВС.

Василь Крат виступив із доповіддю «Проблематика виселення в сучасних умовах». В контексті теми він порушив питання щодо:

ЦК України як основного «регулятора»;

Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

«нетипових» сфер, дотичних до виселення.

Доповідач акцентував на пріоритеті норм ЦК України над нормами інших однопредметних законів, які регулюють відповідну сферу цивільних відносин. Він навів постанову Великої Палати ВС від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17. У ній зроблено висновок, що хоча Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалений пізніше, ніж ЦК України, ст. 4 цього Кодексу вказує, що інші закони приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

У постанові КЦС ВС від 8 листопада 2023 року у справі № 755/3412/22 наведено висновок про превалювання норм ЦК України над нормами Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Разом із цим Василь Крат зауважив, що складнішим є співвідношення норм ЦК України і ЖК УРСР. Про це йдеться в окремій думці щодо постанови КЦС ВС від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19. У ній зазначено, що відносини, регулювання яких міститься в ЖК УРСР, є переважно цивільно-правовими та мають регулюватися саме ЦК України. Щоб вирішити, яка норма підлягає застосуванню (ЦК України чи ЖК УРСР), слід застосовувати ч. 2 ст. 4 ЦК України, яка закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. Водночас у статтях 401–406 ЦК України (щодо сервітуту) відбулося закріплення правового регулювання, яке кардинально відрізняється від положень статей 156, 157 ЖК УРСР. Це свідчить про те, що з набранням чинності ЦК України положення статей 156, 157 ЖК УРСР не повинні застосовуватися, оскільки суперечать статтям 401–406 ЦК України.

Доповідач звернув увагу на застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при вирішенні проблеми виселення власником, який придбав на торгах предмет іпотеки, колишнього власника. В судовій практиці побутує підхід щодо застосування ст. 8 Конвенції (в частині гарантій права на повагу до житла) та недопущення виселення. Однак, з іншого боку, таке застосування вочевидь призводить до ситуації, за якої власник житла – особа, якій належить суб’єктивне цивільне право (право власності), не може його захистити. Навряд чи таке застосування передбачуване, відповідає положенням ч. 3 ст. 16 ЦК України, якщо на нового власника житла покладено обов’язок щодо забезпечення колишнього власника житла та членів його сім’ї житловим приміщенням, що призводить до порушення справедливого балансу, відбувається покладення індивідуального та надмірного тягаря на нового власника, який порушує справедливий баланс. Це питання порушене в окремій думці суддів КЦС ВС від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19.

Також Василь Крат зазначив, що на розгляді ЄСПЛ перебуває справа «Білявська проти України» (Bilyavska v. Ukraine, № 84568/17). Посилаючись на статті 6 і 8 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 до неї, заявниця скаржилася на те, що національне законодавство, як його тлумачили й застосовували національні суди у її справі (зокрема, статті 116, 156 та 157 ЖК УРСР 1983 року), непропорційно обмежувало її можливість отримати повне володіння своїм майном із метою використання його як власного житла, вільного від незручностей, спричинених небажаними співмешканцями. На неї було покладено обов’язок за замовчуванням надавати житло її повнолітнім дітям з їхніми сім’ями без забезпечення належного механізму для збалансування різних інтересів.

Крім того, доповідач розповів про рішення італійського суду. На користь італійки суд ухвалив рішення про виселення двох повнолітніх синів із будинку, де вони проживали разом із нею, які відмовлялися нести витрати на господарство та оплату комунальних послуг. 75-річна жінка, яка втомилася вмовляти двох повнолітніх синів (40 років і 42 роки) почати самостійне життя або ділити з нею витрати на господарство (обидва сини працюють), звернулася до місцевого суду, щоб їх виселити. Суд зазначив, що хоча діти від самого початку мали право жити з позивачкою з огляду на обов’язок батьків утримувати своїх дітей, цей обов’язок не поширюється на повнолітніх дітей. Тож синам дали час на виселення.

Розповідаючи про «нетипові» сфери, дотичні до виселення, Василь Крат звернув увагу на постанову КЦС ВС від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, яка стосується виселення через обмежувальний припис. Суд дійшов висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Водночас у таких випадках суд має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов’язані з протиправною поведінкою такої особи.

У постанові від 12 червня 2023 року у справі № 607/15144/20 Об’єднана палата КЦС ВС вирішувала питання про виселення релігійною організацією колишньої черниці з келії. Суд визнав, що спір стосовно права користування житловим приміщенням, яке розташоване в будівлі, належній на праві власності релігійній організації, що виник між цією релігійною організацією та фізичною особою, підлягає вирішенню судом відповідно до ст. 19 ЦПК України. Водночас у цій справі є окрема думка. Вона полягає в тому, що питання проживання в монастирі є виключно внутрішньоцерковною справою і питання щодо надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі особі, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не національним (цивільним) правом.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.