Суд визначив, що покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій

Так, Одеський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу захисника Непотенка Ю.Ю., який діє в інтересах та на захист обвинуваченого О. на вирок Малиновського районного суду м. Одеси, у кримінальному провадженні відносно О., обвинуваченого за ч. 2 ст. 156 КК України.

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси О. визнано винним за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ять років.

Відповідно до вироку суду першої інстанції,  О. визнаний винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходився на робочому місці в торговому павільйоні КП «Міськпреса», куди підійшла малолітня С. з метою придбання цигарок. Діючи з прямим умислом, розуміючи, що потерпіла є малолітньою особою, запропонував С. грошову винагороду у розмірі 200 грн задля задоволення своїх сексуальних потреб, а та увійшла до торгового павільйону і роздягнулась, після чого О., реалізовуючи свій злочинний умисел, став вчиняти розпусні дії сексуального характеру.

В апеляційній скарзі захисник Непотенко Ю.Ю. не погоджується з вироком місцевого суду та вважає його надто суворим, оскільки О. визнав свою вину у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочину, а також під час проведення досудового розслідування власноручно склав явку з повинною, що на думку захисника, є обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому. Захисник Непотенко Ю.Ю. просить вирок Малиновського районного суду м. Одеси за обвинуваченням О. змінити, та призначити О. покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробовуванням, що передбачено ст. 75 КК України.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Верховний Суд зазначив, що згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Крім того вказав, що суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Суд роз`яснив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував характеризуючі особу обвинуваченого данні, досліджені під час судового розгляду, та позитивні характеристики з місця проживання та тримання під вартою.

Отже, враховуючи обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, його тяжкість та ступінь суспільної небезпечності, повне визнання своєї провини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, а також враховуючи те, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має похилий вік, є пенсіонером з 2010 року, має тривалий трудовий стаж, до затримання продовжував працювати, на медичному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не має ознак щодо психічних і поведінкових розладів, синдрому залежності (хронічного алкоголізму, наркоманії) не виявлено, позитивно характеризується за місцем проживання та перебування під вартою, апеляційний суд вважає, що виправлення та перевиховання О. можливе без ізоляції його від суспільства, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, у відповідності зі ст.ст. 75, 76 КК України.

Відповідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість.

На підставі наведеного апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає задоволенню, вирок суду підлягає зміні в частині призначення покарання та обвинуваченого можливо звільнити від відбування призначеного покарання з іспитовим строком.

З матеріалами справи можна ознайомитися за посиланням.