Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу: позиція КГС ВС
У справі № 921/616/19 Товариство (лізингоодержувач) звернулося до Банку (лізингодавця) з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, вилучення та повернення об’єкта лізингу. Подробиці справи розповіли у пресслужбі ВС.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис вчинений із порушенням вимог закону: за наявності спорів між сторонами стосовно розміру заборгованості та щодо недійсності окремих умов договору фінансового лізингу; виконавчий напис вчинений із порушенням строку (після спливу одного року з дня виникнення права вимоги).
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, встановивши обставини прострочення лізингоодержувачем здійснення лізингових платежів більше ніж на 30 днів; наявність доказів направлення лізингоодержувачу рахунків заборгованості за договором; існування письмової вимоги про сплату заборгованості за договором; повідомлення про відмову від договору та повернення об’єкта лізингу, а також те, що відповідач надав нотаріусу всі необхідні документи, передбачені пунктом 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, взявши до уваги те, що за оспорюваним виконавчим написом не стягується сума заборгованості за договором, а повертається предмет лізингу від лізингоодержувача його власнику.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, право вимагати розірвання договору та повернення майна – предмета лізингу, у передбачених законом та договором випадках, а також право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, які (права) лізингодавець може реалізувати за своїм вибором.
Ототожнення Товариством моменту виникнення у лізингодавця права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача виключно з першою несплатою ним лізингового платежу у 2017 році є помилковим з огляду на те, що Законом України «Про фінансовий лізинг» та умовами договору визначено декілька самостійних підстав, з якими пов’язується виникнення у лізингодавця права вимагати повернення предмета лізингу.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що право вимагати повернення предмета лізингу у Банку виникло безпосередньо внаслідок реалізації ним свого права відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, що відповідає приписам ч. 2 ст. 7 та п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Отже, з урахуванням встановлених судами обставин обґрунтованим є відлік виникнення права вимоги щодо повернення предмета лізингу (при застосуванні приписів ст. 88 Закону України «Про нотаріат») у правовідносинах фінансового лізингу від установленої судами дати припинення договору (13 травня 2019 року).
Нагадаємо, «Судово-юридична газета» писала, що КГС сформулював позицію про те, як правильно здійснювати забезпечення позову.
Також нам стало відомо, чи потрібно в ордері про надання правової допомоги зазначати назву конкретного судового органу в разі звернення до суду зі скаргою.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій
