Визначення порядку розподілу судових витрат у разі закриття провадження: позиція КАС ВС

Поновлення прав платника податків до завершення судового процесу при визнанні та виправленні помилки контролюючим органом під час виконання своїх функцій є підставою для закриття провадження у справі. Судові витрати, пов’язані з розглядом справи, мають бути залишені за тими ж сторонами. Про це зазначив року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 1.380.2019.001303.

КАС ВС справу за позовом ТОВ до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними дій. Львівський окружний адміністративний суд рішенням задовольнив адміністративний позов, стягнув коштом бюджетних асигнувань контролюючого органу 1 921 грн судового збору та 40 000 грн витрат на правничу допомогу. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою скасував рішення попередній інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу й ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув 6 000 грн витрат на правничу допомогу. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Восьмий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою заяву платника щодо відшкодування судових витрат, пов’язаних із правничою допомогою в суді апеляційної інстанції, у розмірі 12 000 грн задовольнив частково та стягнув коштом бюджетних асигнувань контролюючого органу 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Наслідком розв’язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб’єктивного права платника податків. Тому не може бути окремим і самостійним об’єктом судового контролю вимога про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо здійснення прямих функціональних обов’язків із проведення перевірки, що документально оформлюється у вигляді акту перевірки, за умови скасування наслідків такої.

«Відкликати» фактично вчинені дії службових осіб ні «de jure», ні «de facto» неможливо, оскільки вони вже відбулися в просторі та часі. В аспекті заявленого обсягу та змісту позовних вимог виникла ситуація, коли правові наслідки дій службових осіб із проведення камеральної перевірки, які теж були предметом судового оскарження, були скасовані відповідачем в адміністративному порядку.

Від часу скасування податкового повідомлення-рішення (виправлення порушення самим відповідачем) у матеріально-правовому вимірі не існувало порушення, яке могло б бути самостійним предметом оскарження в суді та підлягало судовому захисту. У разі визнання контролюючим органом помилки під час реалізації законодавчо визначених функцій та її усунення права платника податків були поновлені без завершення судового процесу.

 Оскільки розгляд і вирішення такого позову судом не матиме своїм правовим наслідком відновлення порушеного права платника податків, провадження у справі необхідно закрити на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Понесені сторонами судові витрати відповідно до частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України потрібно залишити за тими ж сторонами, оскільки контролюючий орган не дає приводу для подальшого розгляду справи. За відсутності чіткого правового регулювання розподілу судових витрат у разі закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України необхідно керуватися принципом, за яким судові витрати несе та зі сторін, з вини якої виникли такі витрати.

Верховний Суд задовольнив касаційні скарги сторін, скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.

Раніше ВС висловився щодо реальності господарських операцій.

Також ми розповідали, коли адвокати та нотаріуси звільняються від сплати єдиного внеску.