Оскарження наказів рішень Мін'юсту стосовно реєстраційних кейсів: огляд актуальних позицій ВС щодо предметної та суб'єктивної юрисдикції

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Ці приписи статей 55 та 124 Основного Закону добре знайомі не лише правникам, а й більшості громадян нашої держави. Про це повідомляє Офіс протидії рейдерству на сторінці в Facebook.

Серед усіх категорій справ, що розглядаються судами, є спори щодо правомірності наказів Міністерства юстиції України, прийнятих за результатами розгляду скарг у двох основних напрямах сфери державної реєстрації — нерухомості та бізнесу.

«Наразі судами сформовані усталені правові позиції щодо розмежування юрисдикції зазначеної категорії справ. Відповідний спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин спосіб, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень. Тобто за загальним правилом спір про визнання протиправним і скасування наказу Мін’юсту не є публічно-правовим та не належить до адміністративної юрисдикції. У таких випадках юрисдикція спорів визначається за суб’єктною ознакою як цивільна або господарська», - повідомляє заступник керівника Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України Олена Антонюк.

На практиці після передачі адміністративним судом справи до суду цивільної або господарської юрисдикції за заявою позивача (після закриття адміністративного провадження щодо неї) нерідко виникає питання щодо змісту позовних вимог та правильного визначення складу учасників. Наприклад, у постанові Великої Палати ВС від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 зазначено, що спір про скасування наказу Мін’юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРП). Участь Мін’юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

У більшості випадків єдиною позовною вимогою є скасування наказу Мін’юсту, що не є похідною від вимоги щодо вирішення спору про право, хоча необхідність вирішення саме спору про право обумовлює зміну виду судової юрисдикції. Такій ситуації була надана правова оцінка ВС у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 707/477/20, який постановою від 03.03.2021 відмовив у задоволенні позову про скасування наказу Мін’юсту та зобов’язання відповідача внести до ДРП відомості про позивача як про суб’єкта іншого речового права на земельну ділянку (з інших підстав, ніж суди попередніх інстанцій), встановивши неналежність відповідача.

Слід врахувати, що визначальним для здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі з обов’язком суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Отже, зміна юрисдикції призводить, зокрема, до перерозподілу доказових обов’язків між учасниками справи: якщо у адміністративній юрисдикції на Мін’юст покладається обов’язок довести законність свого наказу (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України), то у цивільному та господарському судочинстві кожна сторона має довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частина 3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України та частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України відповідно).

Водночас спір щодо правомірності наказу Мін’юсту про відмову у задоволенні реєстраційної скарги, наприклад, у зв’язку із закінченням строку для її подачі, належить до адміністративної юрисдикції (постанова ВС від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20).

Також «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВС висловився щодо неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, ми писали: 650 справ про домашнє насильство передано до суду цьогоріч, – Венедіктова.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.