Хто має право здійснювати демонтаж протиправно розміщених рекламних конструкцій

Рішення про демонтаж рекламних конструкцій на підставі локальних нормативно-правових актів ухвалюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, а в разі невиконання такого рішення особами, винними в порушенні норм рекламного законодавства, демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів здійснюють відповідні комунальні підприємства й установи, підпорядковані виконавчим органам. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 916/214/20.

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 70, 71 постанови від 30 травня 2018 року у справі № 295/14294/17, функції з надання погоджень (дозволів) на встановлення елементів благоустрою і рекламних конструкцій, а також із контролю за дотриманням правил благоустрою населеного пункту та правил розміщення зовнішньої реклами є управлінськими і здійснюються суб’єктами владних повноважень у порядку, визначеному чинним законодавством України. Спори, які стосуються виконання суб’єктами владних повноважень зазначених функцій, зокрема демонтажу елементів благоустрою, розміщених на фасадах будівель і споруд, а також рекламних конструкцій, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Також, розглядаючи спір за позовом КУ про зобов’язання Обслуговуючого кооперативу усунути перешкоди у здійсненні демонтажу протиправно розміщеної дахової рекламної конструкції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між сторонами виник спір у відносинах виконання позивачем делегованих йому органом місцевого самоврядування владних повноважень з демонтажу належної іншій особі рекламної конструкції. Отже, між позивачем, який здійснював владні управлінські функції на підставі законодавства на виконання делегованих повноважень, та відповідачем виник публічно-правовий спір щодо законності рішень, дій позивача та інших органів місцевого самоврядування, прийнятих (вчинених) під час здійснення ними владних управлінських функцій (пункти 8.23 та 8.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 916/1738/19).

Виконуючи делеговані органом місцевого самоврядування владні повноваження з демонтажу належної іншій особі рекламної конструкції (за висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 916/1738/19), КУ є так само суб’єктом відповідальності за заподіяну шкоду, як і відповідний орган місцевого самоврядування.

Щодо вирішення виключної правової проблеми з визначення компетенції органів місцевого самоврядування у сфері контролю за дотриманням законодавства України про розміщення зовнішньої реклами

Засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами за змістом частини першої статті 9 Закону України «Про благоустрій» є елементами (частинами) об’єктів благоустрою, тобто об’єктами, видача дозволів на розміщення яких та контроль за станом яких на відповідній території належать до повноважень органів місцевого самоврядування.

За частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Пунктом 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила), передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі -робочий орган) (пункт 5 Типових правил).

З аналізу наведених норм убачається, що рішення про демонтаж рекламних конструкцій на підставі локальних нормативно-правових актів приймається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а у випадку невиконання такого рішення особами, винними в порушенні норм рекламного законодавства, демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів здійснюється відповідними комунальними підприємствами та установами, підпорядкованими виконавчим органам.

Приймаючи рішення про задоволення позову та стягнення матеріальної шкоди, суди дійшли висновку, що Управління реклами Одеської міської ради та  КУ вийшли за межі визначених законом повноважень, оскільки питання демонтажу незаконно встановлених рекламних конструкцій має вирішуватись саме спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, яким в Одеській області є Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області.

Вирішення питання щодо демонтажу рекламних конструкцій, встановлених з порушенням передбаченого законодавством порядку розміщення реклами, до повноважень, наданих законодавством Держпродспоживслужбі та відповідно її територіальному органу - Головному управлінню Держпродспоживслужби в Одеській області, не віднесено.

Відповідно Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2013 року у справі № 21-18а13, за якими Управління реклами Одеської міської ради у правовідносинах з контролю за розміщенням зовнішньої реклами наділене повноваженнями щодо складання приписів та демонтажу рекламних конструкцій, вивісок, а також із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2015 року у справі № 2-а-6892/11 (№ К/800/37590/14), прийнятими за результатом розгляду справи щодо неоднакового застосування касаційним судом статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу».

Водночас Велика Палата Верховного Суду не вважає за можливе відійти від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 522/19532/14а, адже спір у вказаній справі виник між Управлінням реклами Одеської міської ради, КУ та господарюючим суб’єктом у зв’язку з виявленням невиконання вимоги законодавства щодо маркування рекламних засобів та, відповідно, щодо меж повноважень у зв’язку з таким порушенням, а не щодо порушення порядку розміщення рекламного засобу, як у справі № 916/214/20.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач не довів відповідно до норм статей 76, 77, 78 ГПК України наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої відповідальності, як відшкодування шкоди, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Висновки судів попередніх інстанцій про протиправність поведінки КУ є помилковими, не ґрунтуються на правових приписах та суперечать установленим обставинам справи.

Раніше ми розповідали, чи може держорган безкоштовно розміщувати соціальну рекламу: відповідь НАЗК.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших події.