Про проблеми сексуального та гендерного насильства в умовах збройного конфлікту

Олександр ДРОЗДОВ,

адвокат, Голова Комітету з питань безоплатної правової допомоги, що діє у складі Національної асоціації адвокатів України, член Комісії з питань правової реформи при Президентові України, Віце-президент Спілки адвокатів України, голова Галузевої експертної ради з галузі знань 08 “Право” НАЗЯВО, член Науково-консультативних рад Конституційного Суду України, Верховного Суду, НААУ, д.ю.н., професор, Заслужений юрист України

Олена ДРОЗДОВА,

адвокатка, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем’янчука»

Питання гендерної справедливості постійно перебувають у фокусі уваги науковців та практиків. Так О. Водянніков цілком слушно стверджує, що будь-яке юридичне питання може бути питанням ґендерної рівності», — пояснює він. «Візьмемо, наприклад, освіту: зміна державної підтримки початкової освіти, швидше за все, торкнеться жінок, оскільки саме вони зазвичай перебувають у центрі взаємодії школи із суспільством. Або корупція: дослідження показали, що жінки більше вразливі до дрібного хабарництва, ніж чоловіки, тому що саме вони беруть на себе оплату рахунків по дому» (https://www.osce.org/secretariat/523913). На жаль в умовах неспровокованої війни країни-терориста росії проти України надзвичайної актуальності та масштабності набули проблеми сексуального та гендерного насильства. Звісно, що це стало предметом сучасних досліджень українських вчених (І. Гловюк та ін.).

Разом з тим на ці виклики реагують й відомі світові організації. Так ОБСЄ, яка є чи не найбільшою у світі регіональною організацією, що займається питаннями безпеки, підготувала та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті інформаційний бюлетень «Сексуальне та гендерне насильство під час збройного конфлікту» (https://www.osce.org/files/f/documents/1/9/524088.pdf). Цей бюлетень, йдеться в документі (наш повнотекстовий переклад якого на українську мову з відповідними доповненнями наведено нижче), пояснює унікальні характеристики сексуального та гендерного насильства (далі – СГН), вчиненого під час збройного конфлікту, застосовне міжнародне право та дає огляд міжнародних і внутрішніх зусиль притягнути винних до відповідальності.

Перш за все у наведеному документі запропонована дефініція сексуального та гендерного насильства (СГН), яка відображає подвійний характер цього типу насильства, як сексуального, так і дискримінації. СГН може бути спрямованим як проти жінок, так і чоловіків, хоча жінки частіше стають жертвами цієї форми насильства. СГН включає зґвалтування, спробу зґвалтування, усі форми сексуального насильства, сексуальні погрози, домагання, експлуатацію або приниження, примусову вагітність, примусову стерилізацію, примусові аборти, торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, сексуальне рабство та калічення жіночих статевих органів.

Також бюлетень містить аналіз зв’язків між СГН та збройним конфліктом та наголошується на тому, що стать і гендер визначають особистий досвід людини у збройному конфлікті.

Окрему увагу в документі приділено питанням застосування міжнародного права до СГН під час збройного конфлікту. Адже міжнародне право так би мовити на усіх його рівнях (міжнародне право з прав людини, міжнародне гуманітарне право та міжнародне кримінальне право) містить абсолютну заборону СГН.

В розділі «Притягнення винних до відповідальності за СГН під час збройного конфлікту» наголошується на тому, що останніми роками було досягнуто значних успіхів у судовому переслідуванні винних у СГН, скоєних під час збройного конфлікту, та наводиться релевантна практика Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (МТКЮ), Міжнародного кримінального трибуналу по Руанді (МКТР), Міжнародного кримінального суду (МКС), змішаних та національних судів, а також органами правосуддя перехідного періоду.

І насамкінець, розробники документа, наголосивши на тому, що й досі залишаються значні проблеми у забезпеченні правосуддя для тих, хто пережив СГН, пропонують задля дотримання міжнародних стандартів сім політичних рекомендацій. Такими рекомендаціями, до прикладу, є пропозиції: привести національні законодавчі рамки у відповідність з міжнародними стандартами, передбачивши індивідуальну кримінальну відповідальність за злочини проти людяності, військові злочини та геноцид, включаючи прямі посилання на СГН та скасування імунітету та строків давності щодо СГН, пов’язаного з конфліктом; розглянути можливість використання спеціалізованих інституцій, у тому числі призначення спеціальних слідчих, прокурорських і судових органів для боротьби з міжнародними злочинами.

Переклад інформаційного бюлетеня

«Сексуальне та гендерне насильство під час збройного конфлікту» та доповнення здійснено адвокатом, професором Олександром Дроздовим

та адвокаткою, доценткою Оленою Дроздовою

Сексуальне та гендерне насильство під час збройного конфлікту

(англомовну версію документа див.: https://www.osce.org/files/f/documents/1/9/524088.pdf)

Сексуальне та гендерне насильство (СГН) є серйозним порушенням прав людини. Ендемічний збройний конфлікт навіть у мирний час збільшує ризик розвитку СГН.

Мандат ODIHR’s щодо роботи СГН у збройному конфлікті має три аспекти: засновані на зобов'язанні держав-членів ОБСЄ щодо боротьби з насильством щодо жінок (наприклад, Любляна, 2005, Базель, 2014, Мілан, 2018) як форма катувань або іншого жорстокого, нелюдського або принизливого ставлення (наприклад, Копенгаген 1990, Тирана 2020), а також можливий військовий злочин або злочин проти людства (наприклад, Гельсінкі 1992, Будапешт 1994).

Держави-учасниці ОБСЄ повинні «…вжити всіх необхідних заходів для запобігання ґендерно зумовленому насильству щодо жінок і дівчат під час і після збройних конфліктів і надзвичайних ситуацій, притягнення до відповідальності осіб, які вчинили злочини, і вживати спецзаходи щодо задоволення потреб жінок і дівчат у постконфліктному середовищі» (Рада міністрів ОБСЄ, Рішення № 15/05).

Цей інформаційний бюлетень пояснює унікальні характеристики СГН, вчиненого під час збройного конфлікту, застосовне міжнародне право та дає огляд міжнародних і внутрішніх зусиль щодо притягнення винних до відповідальності.

Серія пояснень БДІПЛ.

Ця серія пояснень ОБСЄ має на меті висвітлити важливі теми у сферах демократії та прав людини в регіоні для широкої аудиторії.

Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) має мандат на надання допомоги ОБСЄ державі-учасниці «забезпечити повну повагу до прав людини та основних свобод, дотримуватися верховенства права, сприяти принципам демократії та... будувати, зміцнювати та захищати демократичні інституції, а також сприяти толерантності в суспільстві» (Гельсінський документ, 1992 р.).

Що таке СГН?

Сексуальне насильство означає будь-який сексуальний акт, спробу отримати статевий акт, небажаний сексуальний коментар або домагання, торгівлю людьми або дії, спрямовані проти сексуального життя людини, використовуючи примус до будь-якої особи, незалежно від його стосунків з жертвою в будь-якій обстановці.

Гендерне насильство – це насильство, яке призводить або може призвести до фізичної, сексуальної або психологічної шкоди або страждань, заснованих на гендерній дискримінації, сприйнятті гендерних ролей та/або гендерних стереотипів; або на основі диференційованого статусу влади, пов'язаного зі статтю.

Комбінований термін сексуальне та гендерне насильство (СГН) відображає подвійний характер цього типу насильства, як сексуального, так і дискримінації. СГН може бути спрямованим як проти жінок, так і чоловіків, хоча жінки частіше стають жертвами цієї форми насильства. СГН включає зґвалтування, спробу зґвалтування, усі форми сексуального насильства, сексуальні погрози, домагання, експлуатацію або приниження, примусову вагітність, примусову стерилізацію, примусові аборти, торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, сексуальне рабство та калічення жіночих статевих органів.

Які зв’язки між СГН та збройним конфліктом?

Порушення законності та порядку і загальний контекст насильства полегшує вчинення злочинцями СГН у великих масштабах і відносно безкарно. СГН часто використовується як «стратегія» або «тактика» війни, наприклад, з метою залякування цивільного населення або вимагання зізнань від затриманих. Певні форми СГН більш поширені у збройних конфліктах, ніж у мирний час, включаючи сексуальне рабство і групове зґвалтування.

СГН є лише однією з багатьох форм насильства під час збройного конфлікту. Вони можуть призвести до масових вбивств, переміщень цивільного населення, свавільних затримань, викрадень, грабіжів тощо, масового знищення цивільного майна і важливої інфраструктури. Ризик насильства, в тому числі СГН, є вищим у певних випадках та за певних умов, наприклад під час ув'язнення.

Стать і гендер визначають особистий досвід людини у збройному конфлікті

Жінки та дівчата більш уразливі до СГН, і більшість злочинців – чоловіки. Однак чоловіки також регулярно стають жертвами СГН під час збройного конфлікту, зокрема в місцях ув’язнення, де властивий дисбаланс сил між затриманими та їхніми викрадачами підвищує ризик насильства. Жінки та чоловіки, як правило, зазнають різних форм насильства. Жінки частіше піддаються зґвалтуванням, часто кількома злочинцями та неодноразово, а також часто стають жертвами сексуального рабства. Чоловіки частіше страждають від побиття геніталій, кастрації, зґвалтування сторонніми предметами та примушування до статевих актів з іншими затриманими.

«…цивільне населення становить переважну більшість тих, хто серйозно постраждав від збройного конфлікту; … жінки та дівчата перш за все стають об’єктом сексуального насильства, у тому числі як тактики війни, щоб принизити, пригнічувати, вселяти страх, розосередити та/або примусово перемістити цивільних членів громади чи етнічну групу; сексуальне насильство, вчинене таким чином, у деяких випадках може тривати і після припинення військових дій. …” (Резолюція Ради Безпеки ООН 1820 (2008)

Як міжнародне право застосовується до СГН під час збройного конфлікту?

Міжнародне право містить абсолютну заборону СГН. Це стосується як збройного конфлікту, так і мирного часу, і незалежно від особи жертви, злочинця чи конкретної обстановки.

Міжнародне право з прав людини (МППЛ)

Основна роль МППЛ полягає в регулюванні поведінки держави щодо осіб у мирний час, але вона продовжує застосовуватися і під час конфлікту. Незважаючи на те, що деякі заходи захисту МППЛ змінюються під час збройного конфлікту спеціальними законами, це не включає заборону МППЛ щодо СГН, яка продовжує застосовуватися в повному обсязі.

Декілька документів МППЛ забороняють насильство щодо жінок, у тому числі СГН. Конвенція 1979 року про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207#Text) вимагає від держав вживати заходів для запобігання та ліквідації насильства щодо жінок; і з цією метою вжити заходів, необхідних для ліквідації такої дискримінації в усіх її формах і проявах за ознакою статі. Держави в усьому світі також узгодили широкий спектр зобов’язань, спрямованих на викорінення насильства щодо жінок: наприклад, Конвенція Ради Європи 2011 року про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами («Стамбульська конвенція») (Конвенцію ратифіковано із заявами Законом України  № 2319-IX від 20.06.2022; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001-11#Text), Покарання та викорінення насильства щодо жінок і Пекінська декларація, прийнята на четвертий Всесвітній конференції зі становища жінок 15 вересня 1995 року та Платформа дій (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_507#Text).

СГН також зазвичай є катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням, яке заборонено Конвенцією ООН проти катувань 1984 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085#Text) та декількома загальними договорами МППЛ, включаючи Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text) та низку регіональних конвенцій. Акти СГН можуть також порушувати інші права людини, включаючи заборону рабства, торгівлі людьми з метою проституції чи інших форм сексуальної експлуатації, право на свободу та особисту недоторканність або право на приватність та приватне життя.

«Згвалтування затриманої посадовою особою держави слід розглядати як особливо жорстоку і огидну форму жорстокого поводження, враховуючи легкість, з якою правопорушник може використовувати вразливість і ослаблений опір своєї жертви».

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Айдин проти Туреччини» від 25 вересня 1997 року (пункт 83; https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58371).

«Гендерно чутлива лінза захищає від тенденції розглядати насильство проти жінок, дівчат, лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерів як жорстоке поводження, навіть якщо це було б доречніше ідентифікувати як тортури».

Доповідь Спеціального доповідача з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання, 2015 р.

Міжнародне гуманітарне право (МГП)

МГП — це спеціальний звід норм, які застосовуються під час збройного конфлікту. Правила, що регулюють СГН, поширюються на численні правові інструменти, залежно від статусу жертви (цивільна особа чи учасник бойових дій) і типу збройного конфлікту (міжнародного чи неміжнародного). Проте звичайне МГП забороняє зґвалтування та інші форми сексуального насильства за будь-яких обставин. Також застосовуються такі положення договору:

- У міжнародному збройному конфлікті Женевські конвенції 1949 року захищають комбатантів, які не беруть участі в активних бойових діях, від «насильства по відношенню до їх особи»; військовополонені «за будь-яких обставин мають право на повагу до їх особистості та їх честі»; цивільні особи «мають бути захищені особливо від усіх актів насильства або погроз ним, а також від образ і публічної цікавості», а жінки «мають бути особливо захищені від будь-яких нападів на їх честь, зокрема від зґвалтування, примусової проституції або будь-якої форми непристойного нападу”. Подібні заходи захисту застосовуються відповідно до Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій (Протокол було ухвалено на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 року. Він є додатком до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року. Протокол зобов'язує конфліктуючі сторони захищати населення під час воєнних дій незалежно від раси, кольору шкіри, мови або віри, політичних переконань. Кожна з конфліктуючих сторін мусить захищати людей, якщо вони не застосовують зброю; https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB_I).

- У міжнародному збройному конфлікті Женевські конвенції 1949 року захищають комбатантів, які не беруть участі в активних бойових діях, від «насильства по відношенню до їх особи»; військовополонені «за будь-яких обставин мають право на повагу до їх особистості та їх честі»; цивільні особи «мають бути захищені особливо від усіх актів насильства або погроз ним, а також від образ і публічної цікавості», а жінки «мають бути особливо захищені від будь-яких нападів на їх честь, зокрема від зґвалтування, примусової проституції або будь-якої форми непристойного нападу”. Подібні заходи захисту застосовуються відповідно до Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій.

Міжнародне кримінальне право

Дії СГН можуть становити міжнародні злочини, за які винуватці несуть відповідальність згідно з міжнародним правом. Залежно від обставин вони можуть становити злочини проти людства, військові злочини та/або геноцид. Римський статут 1998 року, який заснував Міжнародний кримінальний суд (МКС), прямо згадує зґвалтування, сексуальне рабство, примусову проституцію, примусову вагітність, примусову стерилізацію та інші форми сексуального насильства, порівнянної тяжкості зі злочинами проти людства. Вони також можуть становити військові злочини як у міжнародних збройних конфліктах, так і в неміжнародних збройних конфліктах. Інші злочини, такі як катування чи «посягання на особисту гідність», також можуть мати сексуальний та/або гендерний елемент. Римський статут прямо не пов’язує СГН із геноцидом, але МКС підтвердив, що зґвалтування та інші форми СГН «можуть, залежно від доказів, бути невід’ємним компонентом моделі знищення, завданої конкретній групі людей, і в таких випадках обставини, можуть бути звинувачені у геноциді».

Притягнення винних до відповідальності за СГН під час збройного конфлікту

Останніми роками було досягнуто значних успіхів у судовому переслідуванні винних у СГН, скоєних під час збройного конфлікту:

Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії (МТКЮ) був першим міжнародним судом, який розглядав справу виключно за звинуваченнями у СГН, пов’язаному з конфліктом, у обвинувальному акті проти трьох членів боснійсько-сербської міліції VRS, яка діяла під час конфлікту 1992–1995 років у Боснії (Прокурор v Кунарац, Ковач і Вукович). Цей вирок став першим в історії засудженням осіб за зґвалтування як злочин проти людяності (на додаток до засуджень за поневолення та катування як злочин проти людяності та численні військові злочини). Протягом свого мандату МТКЮ притягнув до відповідальності понад 120 осіб, і близько третини справ стосувалися звинувачень у СГН.

Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (МКТР) був першим, хто засудив винного за зґвалтування як акт геноциду (Prosecutor v Akayesu). Підсудним був лідер місцевого уряду, який, як було встановлено, наказував, підбурював, допомагав і підбурював СГН, включаючи зґвалтування жінок тутсі. Близько половини судових переслідувань МКТР стосувалися звинувачень у СГН.

«Що стосується, зокрема, […] зґвалтування та сексуального насильства, Палата хоче підкреслити той факт, що, на її думку, вони становлять геноцид так само, як і будь-який інший акт, якщо вони були вчинені з конкретним наміром знищити, повністю або частково, певну групу».

Прокурор проти Акаєсу, рішення Судової Палати

Міжнародний кримінальний суд (МКС; більш детально про взаємодію з МКС див.: Дроздов О., Дроздова О., Карпенко М.О., Зуєв В.В. Сіпвробітництво з Міжнародним кримінальним судом: організаційні, юрисдикційні та кримінальні процесуальні аспекти. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 8. URL: http://www.lsej.org.ua/index.php/arkhiv-nomeriv) розглядав кілька справ щодо призову на військову службу та жорстокого поводження з дітьми-солдатами, включно з дівчатами, які були поневолені як «дружини» повстанців. Судове переслідування лідера угандійського ополчення Домініка Онгвена стало першим випадком, коли примусова вагітність була висунута міжнародним судом як самостійний злочин, і вперше примусовий шлюб переслідувався перед МКС.

Змішані суди, такі як Палата з військових злочинів Суду Боснії та Герцеговини (ПВЗ), також успішно переслідували винних у СГН. ПВЗ засудила щонайменше 123 осіб, які вчинили СГН під час боснійського конфлікту, з показником засудження 76%. Національні суди в кількох країнах також використовували принцип командної відповідальності для судового переслідування винних у сексуальному насильстві, вчиненому під час збройного конфлікту, включаючи високопоставлених офіцерів. Деякі європейські країни, включно з Німеччиною та Швецією, успішно переслідують випадки СГН, вчинені під час іноземних збройних конфліктів, на основі універсальної юрисдикції.

У січні 2022 року німецький суд засудив колишнього високопоставленого сирійського полковника Анвара Раслана за вбивство, зґвалтування, сексуальне насильство та тортури як злочини проти людства. Раслан очолював «Відділення 251» Головного розвідувального управління Сирії та його сумнозвісного центру ув’язнення Аль-Хатіб, де він контролював тортури та інші знущання над ув’язненими. У 2019 році його заарештували в Німеччині, що дозволило продовжити справу.

Органи правосуддя перехідного періоду, такі як комісії правди та примирення, зіграли ключову роль у розкритті масштабів і моделей СГН, скоєного під час збройного конфлікту. Вони створюють форум для тих, хто пережив злочин, щоб їх почули, і створюють імпульс для внутрішнього судового переслідування. Окремі жертви також подали справи до міжнародних судів з прав людини (таких як Європейський суд з прав людини та Міжамериканський суд з прав людини).

Залишаються значні проблеми у забезпеченні правосуддя для тих, хто пережив СГН

Міжнародні суди можуть переслідувати лише невелику кількість найгучніших справ, тоді як національні органи влади борються з браком спроможності та/або бажанням суттєво займатися СГН, пов’язаним із конфліктом, що часто ускладнюється неадекватним національним законодавством і протоколами доказів. Необхідно також зробити більше для судового переслідування політичних і військових лідерів за їхню участь у СГН, скоєному підлеглими.

Рада безпеки ООН

«Наголошує на обов’язку всіх держав покласти край безкарності та переслідувати осіб, відповідальних за геноцид, злочини проти людяності та військові злочини, включаючи ті, що пов’язані з сексуальним та іншим насильством щодо жінок і дівчат, і у зв’язку з цим наголошує на необхідності виключення цих злочинів, якщо це можливо, з положень про амністію».

Пункт 11 Резолюції 1325 (2000), прийнятої Радою Безпеки ООН на 4213-засіданні 31 жовтня 2000 року.

Рада безпеки ООН

«Вимагає, щоб усі сторони збройного конфлікту негайно вжили відповідних заходів для захисту цивільних осіб, у тому числі жінок і дівчат, від усіх форм сексуального насильства, що може включати, серед іншого, застосування відповідних військових дисциплінарних заходів та дотримання принципу відповідальності командування, навчання військ про категоричну заборону всіх форм сексуального насильства проти цивільних осіб, розвінчання міфів, які підживлюють сексуальне насильство, перевірку збройних сил і сил безпеки на предмет виявлення минулих зґвалтувань та інших форм сексуального насильства, а також евакуацію жінок і дітей, які перебувають під безпосередньою загрозою сексуального насильства в безпечні райони. …”

Пункт 3 Резолюції 1820 (2008), прийнятої Радою Безпеки ООН на 5916-засіданні 19 липня 2008 року

Рада міністрів ОБСЄ

«Заохочує держави-учасниці посилити зусилля з розслідування, судового переслідування та покарання винних у всіх формах насильства щодо жінок і забезпечити жертвам захист і відповідні засоби правового захисту».

ОБСЄ Рішення MC.DEC/7/14/Corr.1.

Дотримання міжнародних стандартів: політичні рекомендації

1. Привести національні законодавчі рамки у відповідність з міжнародними стандартами, передбачивши індивідуальну кримінальну відповідальність за злочини проти людяності, військові злочини та геноцид, включаючи прямі посилання на СГН та скасування імунітету та строків давності щодо СГН, пов’язаного з конфліктом.

2. Розглянути можливість використання спеціалізованих інституцій, у тому числі призначення спеціальних слідчих, прокурорських і судових органів для боротьби з міжнародними злочинами.

3. Забезпечити спроможність розслідувати випадки сексуального та гендерного насильства, пов’язаного з конфліктом, у тому числі шляхом використання міжнародного технічного та іншого досвіду і допомоги.

4. Постійно забезпечувати захист затриманих. Зокрема, утримуватися від тримання затриманих у незареєстрованих приміщеннях, складати та забезпечувати дотримання протоколів допитів, що відповідають правам людини.

5. Чітко взяти на себе зобов’язання активно розслідувати та переслідувати СГН, у тому числі шляхом прийняття комплексної стратегії переслідування СГН.

6. Забезпечити справедливе представництво жінок, чоловіків і представників меншин серед поліцейських, осіб, які приймають заяви, та інших осіб, які контактують з жертвами або потенційними жертвами СГН.

7. Прийняти орієнтований на жертву підхід до реагування на СГН та забезпечити всебічну компенсацію у формі відшкодування шкоди, медичної та психологічної допомоги, економічної та юридичної підтримки, а також залучення суспільства та громади.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.