Верховний Суд висловився стосовно ефективного захисту порушеного права особи на повне виконання судового рішення, яке набрало законної сили

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України (далі – ГУ ПФУ, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У цій справі спір виник стосовно бездіяльності ГУ ПФУ, яка виразилась у нездійсненні виплати пенсії позивачці, призначеної на виконання судового рішення, що набрало законної сили, у зв’язку з тим, що у позивачки закінчився строк дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон. При цьому пенсійним органом не приймалось жодного рішення про припинення виплати такої пенсії.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю ГУ ПФУ, особа звернулася до суду з новим адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним і дискримінаційним та скасувати рішення відповідача, викладене у листі, про припинення виплати пенсії позивачці на підставі спливу строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон; визнати дії ГУ ПФУ по припиненню виплати пенсії позивачці на підставі спливу строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними; визнати бездіяльність ГУ ПФУ щодо непродовження виплати пенсії позивачці на підставі спливу строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною та зобов`язати відповідача виплатити усі неотримані позивачкою пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень.

Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що після прийняття відповідного рішення про призначення пенсії, пенсійним органом не здійснено виплати пенсії позивачці правомірно, оскільки строк дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон закінчився.

Однак Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував оскаржувані судові рішення та закрив провадження у справі.

Колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду звернула увагу на те, що зі змісту позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг вбачається, що позивачка та її представник не погоджуються із діями відповідача, здійсненими на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Тобто позивачка та її представник вважають, що пенсійний орган не у повному обсязі виконав судове рішення, зокрема призначив позивачці пенсію за віком, однак так і не здійснив її виплату, посилаючись на обставини, які вже були встановлені судами у судовій справі, а саме щодо подання позивачкою до відповідача заяви про призначення пенсії із повним комплектом документів, які були оцінені судом на момент вирішення по суті відповідного публічно-правового спору.

Верховний Суд зауважив, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання стороною судового рішення, що набуло законної сили.

При цьому Суд наголосив, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На підставі аналізу положень статті 372 КАС України, статей 1 та 11 Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд дійшов висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд також зазначив, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.

На цій підставі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 249 та 383, а саме, відсутність обов`язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду (заява в порядку судового контролю підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання; неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви) та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону).

Постанова Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20 (адміністративне провадження № К/9901/48291/21)

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.