У провадженні Верховного Суду перебувала справа за позовом фізичної особи (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України (далі – ГУ ПФУ, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
У подальшому до суду звернулася спадкоємиця позивача (далі – заявниця) із заявою про заміну сторони, у якій просила суд замінити позивача у справі, мотивуючи цю заяву тим, що у порядку спадкування вона набула відповідних прав позивача, передбачених статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)
Однак, суди першої та апеляційної інстанцій заяву особи про заміну сторони у цій справі залишили без задоволення, виходячи з того, що заявницею не було подано до суду беззаперечних доказів на підтвердження успадкування нею відповідних виплат, які нібито належали позивачу, а тому з огляду на положення 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та закриття провадження у цій справі до смерті позивача, підстави для заміни відповідної сторони її правонаступником відсутні.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу заявниці залишив без задоволення, а судові рішення про відмову у заміні сторони у справі правонаступником – без змін.
На підставі аналізу статей 1216, 1218, 1219 та 1227 ЦК України, Суд дійшов висновку, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися неотриманими у зв`язку з його смертю, у тому числі кошти відповідно до судового рішення.
У свою чергу, на момент смерті позивача спір у справі не був вирішений, а позивач за свого життя не набув права на перерахунок пенсії відповідно до заявлених у своєму позові вимог, а тому Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій про відсутність у даному випадку підстав для задоволення заяви про заміну позивача у справі його правонаступником.
З огляду на таке та виходячи з аналізу статті 52 КАС України, Верховний Суд звернув увагу, щопроцесуальне правонаступництво (перехід всіх процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої) під час вирішення публічно-правового спору - це заміна судом шляхом прийняття рішення на будь-якій стадії судового процесу (до моменту відкриття виконавчого провадження) відповідної сторони чи третьої особи на іншу особу, до якої відповідно до закону, іншого акта законодавства перейшли права та обов`язки особи, яка вибула.
Суд також наголосив, що на відміну від справ, які розглядаються в порядку цивільного (стаття 55 Цивільного процесуального кодексу України) та господарського (стаття 52 Господарського процесуального кодексу України) судочинства, адміністративний суд враховує як матеріальну (майнову) ознаку правонаступництва, так і особливості вирішення публічно-правового спору. Зокрема, у адміністративному судочинстві досить частим є компетенційне (публічне) правонаступництво суб`єкта владних повноважень шляхом передачі відповідних функцій. Особливістю деяких категорій публічно-правових спорів є те, що матеріальна (майнова) ознака правонаступництва виникає лише після набрання рішенням законної сили.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва в адміністративному судочинстві слід аналізувати відповідні фактичні обставини, а також нормами процесуального та матеріального права.
Рішення про заміну сторони (процесуальне правонаступництво) повинно враховувати також обов`язок суду, головним чином, досягнути мети адміністративного судочинства, якою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Постанова Верховного Суду від 1 вересня 2022 року у справі № 380/10419/21 (адміністративне провадження № К/990/17213/22).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.