Верховний Суд висловив позицію у справі командира, що отримав попередження через вчинення підлеглими-військовослужбовцями УСБУ нападу на прикордонників

Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення. Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, в свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №420/15045/21.

Історія справи

У серпні 2021 року позивач (начальник Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області) звернувся з позовом до Центрального управління Служби безпеки України, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 23 липня 2021 року в частині попередження про неповну службову відповідність – за порушення військової дисципліни.

Позивач проходив військову службу в органах безпеки з червня 2004 року. За час проходження військової служби до позивача неодноразово застосовувалися заохочення (востаннє у березні 2018 року). Поряд з цим на позивача шість разів накладалися дисциплінарні стягнення (зокрема, у березні 2020 року – догана та сувора догана, у тому числі за вчинення адміністративного правопорушення – керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння).

Наказом Голови СБУ від 9 квітня 2021 року полковника було призначено на посаду начальника Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області.

Долучений до справи витяг з рапорту начальника Головної інспекції СБУ від 21 липня 2021 року, поданий на ім`я на той час Голови СБУ Івана Баканова, містить таку інформацію:

З 11 год 00 хв 17 липня 2021 року (вихідний день) співробітники Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області, в тому числі позивач разом із підлеглими, перебували біля водойми (ставка) в межах населеного пункту Рясне Краснопільського району Сумської області.

О 01 год 15 хв 18 липня 2021 року заступник начальника Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області дав вказівку співробітникам цього відділу вирушити на автомобілі в напрямку державного кордону України з рф.

Під час керування вказані військовослужбовці побачили службовий автомобіль «Рено Дастер» прикордонного наряду, в якому перебували два військовослужбовці прикордонної служби.

О 01 год 35 хв 18 липня 2021 року співробітники Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області (які були підлеглими позивача) вчинили напад на зазначений прикордонний наряд, завдали тілесні ушкодження військовослужбовцям прикордонної служби та незаконно заволоділи їхньою табельною зброєю у кількості два автомати АСК-74, чотири магазини до них з 120 набоями, гумовим кийком та кайданками.

18 липня 2021 року за вказаним фактом слідчим відділом Сумського РУП ГУ НП України в Сумській області в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 262 Кримінального кодексу та за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 статті 345 КК.

На підставі інформації, викладеної у рапорті начальника Головної інспекції Служби безпеки України, начальника Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність за порушення військової дисципліни. Цей наказ Голови СБУ оголошено позивачу 30 липня 2021 року, про що він особисто зазначив на примірнику наказу.

Рішення судів

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Голови СБУ від 23 липня 2021 року в частині попередження про неповну службову відповідність – за порушення військової дисципліни, що виразилося у неналежному виконанні вимог статті 4 (в частині обов`язку кожного військовослужбовця не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків) Дисциплінарного статуту, статті 59 (в частині зобов`язання начальника постійно займатися правовим вихованням підлеглих) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до суду не надано доказів на підтвердження того, що позивач: не займався правовим вихованням підлеглих; не встановлював у військовій частині (у підрозділі) такий внутрішній порядок, що гарантував би неухильне виконання положень статутів ЗСУ тощо.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду та прийнято у справі нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що стаття 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також стаття 5 Дисциплінарного статуту покладає на командира відповідальність перед державою за виховання підпорядкованих йому військовослужбовців та за дотримання ними військової дисципліни. Така відповідальність може виражатися, у тому числі, і в дисциплінарній відповідальності командира за дії своїх підлеглих.

Суд апеляційної інстанції не погодився із покладеним в основу рішення суду першої інстанції висновком про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю позивача щодо виконання його функцій як командира з фактом вчинення його підлеглими кримінально-караного правопорушення, оскільки вчинення підлеглими позивачу військовослужбовцями Сумського районного відділу УСБУ вищевказаного навмисного кримінального правопорушення у вигляді протиправного нападу на військовослужбовців прикордонної служби, заподіяння їм тілесних ушкоджень та заволодіння їхньою табельною зброєю безумовно викликано низькими морально-психологічними якостями підлеглих позивача, відповідальність за які, як встановлено статтею 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статтею 5 Дисциплінарного статуту, несе також і позивач як їхній командир (начальник).

Позиція Верховного Суду

У касаційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції – залишити в силі.

Як зазначив Верховний Суд, відповідно до частин першої, другої, четвертої та шостої статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.

Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги позивача, суд касаційної інстанції виходив з такого.

Дисциплінарним статутом визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, а у разі повного доведення вини військовослужбовця - командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Зі змісту матеріалів справи слідує, що позивач не заявляє про порушення відповідачем процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Отже, у цій справі ключовим питанням для надання оцінки правовірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є встановлення наявності факту невиконання чи неналежного виконання позивачем службових обов`язків щодо дотримання військової дисципліни, тобто наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарного відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття Головою СБУ наказу від 23 липня 2021 року у спірній частині слугував рапорт начальника Головної інспекції СБУ, складений за фактом вчинення підлеглими позивача нападу на прикордонний наряд, завдання тілесних ушкоджень військовослужбовцям прикордонної служби та незаконного заволодіння їхньою табельною зброєю, за фактом чого в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення.

Зазначені протиправні дії військовослужбовців СБУ, як зазначено у рапорті, стали можливими з причин послаблення позивачем контролю за військовою дисципліною підлеглих йому військовослужбовців, що свідчить про порушення останнім під час перебування на посаді начальника Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області вимог: статті 4 Дисциплінарного статуту, статей 11, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та пункту 2.1 Інструкції №77/ДСК.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем фактично не спростовується обставина вчинення підлеглими йому військовослужбовцями наведених діянь. Основні доводи позивача про незгоди із застосованим щодо нього заходом дисциплінарної відповідальності зводяться до того, що відвідачем не доведено наявності його вини як командира у порушенні підлеглими йому військовослужбовцями норм чинного законодавства, тобто не доведено склад дисциплінарного проступку.

У контексті викладеного, колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, а стаття 11 цього статуту зобов`язує військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, стримувати інших військовослужбовців від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.

Так, пункт 2.1. Інструкції №77/ДСК зобов`язує керівний склад регіонального органу та структурного підрозділу регіонального органу СБУ здійснювати контроль, зокрема, за дотриманням військової дисципліни.

Поряд із цим приписами статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на командира (начальника) як єдиноначальника покладено особисту відповідальність, зокрема, і за виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу. При цьому, командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Також статтею 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України прямо передбачено, що командир (начальник) зобов`язаний, окрім іншого, знати морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців; займатися правовим вихованням підлеглих; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту командир відповідає за стан військової дисципліни, який визначається, зокрема, і морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

На підставі викладеного Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що стаття 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та стаття 5 Дисциплінарного статуту покладають на командира відповідальність перед державою за виховання підпорядкованих йому військовослужбовців та за дотримання ними військової дисципліни. Така відповідальність може виражатися, у тому числі, і в дисциплінарній відповідальності командира за дії підлеглих йому військовослужбовців.

Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин, описаних вище, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що факт вчинення підлеглими позивачу військовослужбовцями відділу УСБУ дій, які мають ознаки кримінального правопорушення, став наслідком їх низьких морально-психологічними якостей, відповідальність за які, як встановлено статтею 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статтею 5 Дисциплінарного статуту несе також і позивач як їх командир (начальник).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість та доведеність викладених у спірному наказі підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) особисто приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Верховним Судом береться до уваги той факт, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Поряд із цим, аналізуючи доводи позивача щодо необґрунтованості накладеного на нього дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність, Верховний Суд виходить з того, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного правопорушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

Верховний Суд у постанові від 7 грудня 2018 року у справі №807/1325/16 вже формував правову позицію, яка полягає у тому, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, в свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.

Отже, з огляду на встановлені у цій справі обставини обраний Головою СБУ вид дисциплінарного стягнення, який не є найсуворішим, не викликає сумнівів щодо його пропорційності та співмірності складу дисциплінарного правопорушення позивача.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувана постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року ґрунтується на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.